Доведіть, що в новелі Винниченка «Момент» поєднано реалістичне змалювання дійсності з імпресіоністичним

Новела — це невеликий прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням. І автор "Моменту" протягом усього твору тримає читачів у напруженні, причина якого — межова ситуація, яку переживають двоє молодих людей — він і вона. Фінал твору несподіваний: розлука саме в ту мить, коли в серцях обох оселилися любов і щастя.

Однією з визначальних рис неореалізму є наявність документальної основи твору (принцип вірності факту), увага до життя пересічної людини, що маємо у новелі. Підзаголовок твору "Із розповідей тюремного Шехерезади" вказує на те, що факт мав місце. Та й герої твору — звичайні, пересічні люди, але сильні особистості, які не погоджуються з умовами, які їм нав'язує суспільство. Часто у неореалістичному творі увага приділяється промовистій деталі, як-от у творі автор декілька разів звертає нашу увагу на очі героїні, які "горіли" то напруженням, то щастям, були великі, прекрасні.

Сюжетові "Моменту" притаманні напруженість, елементи небезпеки, а імпресіоністична форма викладу, емоційність та психологізм твору змушують читача повною мірою відчути те, що переживав головний герой твору, який мав негайно перетнути кордон. У творі нерозривно пов'язані між собою два мотиви — життя і смерті. Все це дає нам право вважати "Момент" саме неореалістичною новелою.

Великий русский поэт Александр Сергеевич Пушкин родился 6 июня (26 мая по ст.ст.) 1799 года в Москве, в Немецкой слободе. Отец, Сергей Львович, принадлежал к старинному дворянскому роду; мать, Надежда Осиповна, урожденная Ганнибал, была внучкой Абрама Петровича Ганнибала ‑ "арапа Петра Великого".

Воспитанием Пушкина, кроме французских гувернеров, занимались бабушка Мария Алексеевна, а также няня Арина Родионовна, передавшая своему воспитаннику любовь к народным сказкам. Основы русской и французской грамматики, арифметики, географии, истории и рисования будущий поэт постигал под руководством домашних учителей.

Еще в детстве Пушкин познакомился с русской поэзией от Ломоносова до Жуковского, с комедиями Мольера и Бомарше, сочинениями Вольтера и других просветителей XVIII века. Раннему развитию его литературных склонностей литературные вечера в доме Пушкиных, где собирались видные писатели.

РИА Новости https://ria.ru/spravka/20130606/941314088.html

Життя прожити — не поле перейти", — каже народна мудрість. Чому? Бо "життя є страждання", якщо вірити Гаутамі.

Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати.

Немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. Чому? Бо в житті завжди є труднощі. Через них має пройти кожен. Якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. Йдучи життєвим шляхом, ми весь час вчимося. Це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише на власній практиці.

Життя здається складним, через те що ми не бажаємо сприймати його таким, яким воно є. Людина часто буває незадоволена своїм життям, заздрячи іншим, адже завжди є хтось красивіший, багатший, успішніший, щасливіший за неї. Але це тільки на перший погляд, тому що абсолютно у кожного є свої негаразди, свої "скелети у шафі". Якщо замислитися глибше, то розумієш, що так само завжди є хтось набагато нещасніший за тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. Тому треба радіти просто тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем, адже час спливає дуже швидко.

Люди завжди прагнуть прожити свій вік так, як вони мріють. Мрії — це чудово, але десь існує межа, за якою мрій бути не може. Адже людина має мріяти про те. чого вона може колись досягти. Інакше мрії розбиваються, а на серці залишається тільки біль.

Люди часто обирають у житті легші шляхи. Але чи завжди вони є кращими? Навряд чи. Коли ховаєшся від труднощів, уникаєш справжнього, повноцінного життя. Чому? Бо якщо воно повне — то і радістю, і горем. Життя може здаватися страшним, жорстоким, якщо не розуміти його. То що ж робити? Завжди боятися чи приймати його таким, яким воно було; є і буде? Мабуть, друге. Але ще є третє. Це — смерть. Та не будемо розмовляти на цю тему.

Людське життя важке не лише через фізичну працю, а й через працю душевну. Без останньої людина перестає бути людиною. Багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в житті — душевний спокій. А його має тільки той, хто присвятив себе іншим людям.

Гаутама був правий, коли сказав: "Життя є страждання". Щоб позбутися цього страждання, кожен має шукати свій шлях. Але слід пам'ятати, що шлях у людини тільки один. Якщо вона втратить його — втратить і себе.