Кому налижать фрази з твору "Сто тисяч":"Сміливі, сміливі ви..., з вами і не такі діла можна робить", "...купанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом!", "...це пройдисвіт! Я їх багато бачив", "І все він зна--тілько нічого не робе", Кому з цих людей?:Калитка, Копач, Калитчин кум, Невідомий.

Повість української письменниці Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути» — дуже правдива книжка. Вона вчить нас формувати критичне ставлення до вчинків інших, виховувати доброту, чесність, відповідати за свої вчинки, цінувати родинні стосунки. У повісті також показана особлива роль батьків у вихованні дитини, порушена проблема взаємодії та взаєморозуміння поколінь, що доволі рідко траплялося мені у творах інших авторів.

Сім’я Юлька Ващука, на перший погляд, зразкова. Родина живе у великій затишній оселі в середмісті Львова. Батько — відомий науковець, письменник; мати — домогосподарка, мета якої — підтримувати в оселі красу та затишок, дбати про комфорт членів родини; син — відмінник, гордість школи, змалку займається музикою. Але поступово ми дізнаємося про справжні стосунки між членами цієї сім’ї. Насправді «зразковість» родини показна, поверхова. Батьків абсолютно не цікавлять проблеми та переживання сина, а той не поспішає ділитися з рідними найпотаємнішим, адже не хоче «відбирати здоров’я мамі». Юлько має хист до малювання, але ніхто на це не зважає, не сприймає його талант всерйоз. Великим ударом для Ващука стала газетна стаття, у якій ішлося про те, що його батько, написавши монографію про місто, як виявилося, украв чужу працю, скориставшись матеріалами старих книг. Наслідком подібних родинних взаємин і неуважного ставлення до дитини є те, що поступово хлопець стає пихатим, дратівливим, зверхньо поводиться з однолітками, вступає у відкритий конфлікт із найкращим другом, зраджує його, звертаючись до місцевих хуліганів із проханням побити Беркуту, й потім перекладає на. Беркуту свою провину. Як бачимо, байдужість, міщанська родинна атмосфера посприяли тому, що хороший хлопець втратив життєві орієнтири, розгубився й став перетворюватися на морального покидька.

Сусід Юлька Ващука Стефко Вус росте в неповній родині. Його матір померла дуже давно, а потім він втратив бабусю, з якою жив у селі й був щасливим. Після того хлопця та його сестру Настку забрав до міської занедбаної квартири батько-п’яниця, якому діти були абсолютно не потрібні. Він називає сина «заволокою», змушує купувати цигарки, уся хатня робота лягає на плечі маленької Настуні. Врешті-решт дівчинка не витримує родинного безладу й сама йде жити до інтернату. Стефко часто прогулює школу, його навіть залишають на другий рік, він блукає вулицями напівголодний, неохайно вдягнений. Але виховання бабусі не минуло даремно: хлопець уміє відрізняти добро від зла, любить свою сестричку, піклується про поранену сороку, відкидає пропозицію Ващука побити Славка Беркуту. Справжнє людське тепло, турботу та увагу Стефко знаходить у родині вчительки, яка погодилася вилікувати хвору пташку. Ми бачимо, що попри складні родинні обставини, хлопець зберіг у собі гарні риси. Можна сподіватися, у майбутньому Стефко Вус стане порядною людиною, бо не втратив вогник людяності.

У Ярослава Беркути дружна міцна родина. Батьки хлопця дбають про вільний розвиток особистості сина. Від них він переймає високі морально- етичні принципи. На прикладі матері-журналістки хлопець учиться відповідально ставитися до своєї праці, а вчинки батька-льотчика виховують у ньому здатність витримувати високі життєві «навантаження». Коли через Кількову підлість до школи надходить лист із міліції, у якому вчинене ним правопорушення приписано Беркуті, класний керівник Варвара Трохимівна організовує «товариський суд», який мав винести моральний вирок не тільки Славкові, а і його батькам. Ярослав не зізнається про це батькові та матері, бо не хоче їх травмувати, вважає, що рідні не повинні ганьбитися через нього. Коли ж батьки таки дізнаються про проблеми сина, то беззаперечно вірять йому, допомагають зберігати гідність, підтримують у важкій життєвій ситуації, як і повинно бути в справжніх родинах.

Отже, у своїй повісті на прикладі кількох родин письменниця переконливо показує, наскільки важливим у житті є родинне виховання, взаємодія з батьками. Бездуховна міщанська атмосфера в сім’ї та психологічне насильство над особистістю духовно ламають, знищують дитячу душу. Проте родинні любов, злагода, підтримка, розуміння дають змогу розвинутися повноцінній особистості.

Павлуша і Ява («насправді його Іваном звати») — «найкращі друзяки і напарники». Гострий на язик дід Салимон каже про них: «Одно… Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні».Павлуша і Ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них «слава… гриміла на всю Васюківку, як радіо на Перше травня».Енергія фонтанує з хлопців, тому вони й вигадують різні «штуки – викаблуки». За характером Павлуша і Ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є Іван. Це він вигадав випустити «пугутькало» в клубі під час лекції на тему «Виховання дітей у сім’ї», влаштувати бій биків з головною «героїнею» коровою Контрибуцією, зробити підводного човна з напівзатопленої плоскодонки…За своїм характером хлопці добрі, сміливі та співчутливі до чужого горя: вони могли б не ризикувати здоров’ям і життям, коли почули з глибини колодязя «плаксиве щеняче скімління».Попри всі суперечки між друзями, Ява зважає на недавню хворобу Павлуші і спускається в колодязь: «…. в тебе була ангіна тиждень тому. Тобі не можна в колодязь», — каже він другові, коли вони вирішують, кому спускатися за цуценям. Крім того, Іван проявляє неабияку кмітливість, коли задіює в рятувальній операції і брус-перевагу, і вірьовку з прив’язаної кози. З того моменту друзів стало троє: Павлуша, Ява і Собакевич — цуценя, якого витягнули з колодязя.Як цікаво читати про всі веселі пригоди Павлуші та Яви — кмітливих та винахідливих героїв Всеволода Нестайка! Здається, що й сам автор такий же веселий, кумедний чоловік, що добре знається на дитячих характерах, з гумором, іронічно і одночасно з милуванням описує своїх героїв! КнигаВсеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» стала моєю улюбленою, а герої пригод Павлуша і Ява — найкращими моїми друзями.