Лист Юлькові з повісті Шпага Славка беркута

«Дракон ще був зовсім молодий. Минуло вісім років, відколи він вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню літ у печері. Не було кому заопікуватися ним та навчити драконячого життя, бідолаха навіть не знав, чим повинен харчуватися, і їв собі травичку, листячко, різні там ягідки, дикі яблука й груші.»

«Але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває. А найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери».

«Яке щастя мати друзів і могти для них пожертвувати життям! Воістину це дозволено тільки людям!»

Объяснение: Есть еще цитаты про патріотичні почуття:

«- А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не потикатиму. – Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п’ю. Так і зіп’юсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що – патріотичні почуття притуплені? – Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще…

– Шкода. Але що робити?»

«- Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!

– Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»

«- Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії. – Або якби князь був князем… І я – сама собою… І всі люди – людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні.., Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…»

«- …є лицарі і з-за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми дозволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.

– Чого ви бідкаєтеся? Невже вам невідомо про нашу домовленність з князем? – Ну-у, нам ще й не таке відомо. Служба, хе-хе. Працюємо в поті чола… Але, бачите, справа делікатна. Князь хоче, аби ви піддалися панові Лавріну, Князівна воліє його джуру. А от я – єдина людина в цьому зачуханому князівстві, котра дивиться не поверхово, а вглиб. Цей пан Лаврін мені не дуже до вподоби. Більшу частину життя пробув за межами краю. Хто й зна, які там вітри в голові у нього.

– Мене це не цікавить.

– Ну, певно, після вас хоч потоп! Але хіба це позиція справжнього патріота? – До чого тут патріотизм?

– Ну, ви ж бачите себе саме патріотом. Хіба ні? Адже пустельнику так і сказалисьте, що йдете на смерть заради Люботина.

– Ви підслуховували наші розмови? – Це не суттєво…»

У дні, коли Україна згадує події війни із російсько-більшовицькою агресією столітньої давнини, публікуємо есей Євгена Маланюка, що був написаний у 1941 році. Рефлексії Маланюка гранично близько резонують із сьогоднішньою ситуацією в українському суспільстві на тлі нової війни із Російською Федерацією.

Крути – це перше зірвання лаштунків невільничої комедії, що відбувалася – в час революції! – на землях України, перше прозріння, що влада – то боротьба, а держава – то кров і залізо. Без Крут навіть такий акт, як акт 22 січня, був би документом без підпису. Бо такі акти мало "виголосити" – такі акти треба чинити.

У дні, коли Україна згадує події війни із російсько-більшовицькою агресією столітньої давнини, публікуємо есей Євгена Маланюка, що був написаний у 1941 році. Рефлексії Маланюка гранично близько резонують із сьогоднішньою ситуацією в українському суспільстві на тлі нової війни із Російською Федерацією.