Оскільки природа пробуджувалася навесні, то й новийрік мав починатися в березні. Саме в цей час випадало щей рівнодення — між 17 і 18 березня.До цієї дати жінки випікали «жайворонків» і«голубків» з тіста. Ними обдаровували дітей. Тримаючив долонях печиво, вони в обід вибігали на околицю селай наспівували:Пташок викликаюЗ теплого краю:Летіть, соловейки, На нашу земельку, Спішіть, ластівоньки, Пасти корівоньки!Такий обряд влаштовували і на Стрітення. Щоправ-да, тоді «жайворонків» виносили лише в садки; у березніжобрядовим печивом «закликали» птахів на всіх довко-лишніх луках та левадах.Разом із дітьми виходили зустрічати весну й дорослі.Усі ставали в коло й дослухалися, коли заспіває вівсян-ка. Саме ця птиця найпершою прилітала з вирію.Якщо хтось чув її голос, то сповіщав присутніх: «Якзвеселилась вівсянка - кидай сани, бери віз, викиньшубу, з печі злізь! »По-різному називали в Україні перший місяць весни:«березень», «березоль» та «березіль». Виникли вони здвох слів — береза і зола. Саме під цю пору селяни ви-рубували в лісах березові гаї. На звільнених площах сія-ли зерно. Зрубані дерева спалювали, щоб отримати золу, тобто попіл. З нього виготовляли скло.У деяких областях України були й інші назви.Серед них найвідоміші — сочень, соковик, новолiтець, полютий, марець...Прочитай текст, поділи його на частини й добери заголовкидо кожної з них.181​

(Пробудження весни)

Оскільки природа пробуджувалася навесні, то й новий

рік мав починатися в березні. Саме в цей час випадало ще

й рівнодення — між 17 і 18 березня.

(Українські обряди)

До цієї дати жінки випікали «жайворонків» і

«голубків» з тіста. Ними обдаровували дітей. Тримаючи

в долонях печиво, вони в обід вибігали на околицю села

й наспівували:

Пташок викликаю

З теплого краю:

Летіть, соловейки,

На нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки!

Такий обряд влаштовували і на Стрітення. Щоправ-

да, тоді «жайворонків» виносили лише в садки; у березні

жобрядовим печивом «закликали» птахів на всіх довко-

лишніх луках та левадах.

(Весняна птиця)

Разом із дітьми виходили зустрічати весну й дорослі.

Усі ставали в коло й дослухалися, коли заспіває вівсян-

ка. Саме ця птиця найпершою прилітала з вирію.

Якщо хтось чув її голос, то сповіщав присутніх: «Як

звеселилась вівсянка - кидай сани, бери віз, викинь

шубу, з печі злізь! »

(Ріномаїття назв) ( Виникнення назв для першого місяця весни)

По-різному називали в Україні перший місяць весни:

«березень», «березоль» та «березіль». Виникли вони з

двох слів — береза і зола. Саме під цю пору селяни ви-

рубували в лісах березові гаї. На звільнених площах сія-

ли зерно. Зрубані дерева спалювали, щоб отримати золу,

тобто попіл. З нього виготовляли скло.

У деяких областях України були й інші назви.

Серед них найвідоміші — сочень, соковик, новолiтець,

полютий, марець...

Объяснение: в дужкаж заголовки частин

Між фольклором і літературою існує тісний зв’язок.Однак у фольклорних і літературних творах є принципові відмінності, що визначають їх характерні риси та особливості.
Фольклор – особлива форма усної народної творчості, яка в словесних образах передає узагальнені уявлення про устрій світу і людської спільноти. Література як вид мистецтва реалізується в письмовій формі і відображає внутрішній світ людини в системі суспільних відносин, що склалися в конкретний історичний період.
Фольклорні твори – результат колективного творчого процесу, в якому неможливо встановити авторство. Література об’єднує твори, авторство яких достовірно відомо.Фольклорні жанри підпорядковані стійким правилам побудови сюжетів, створення образного ладу і вибору засобів художньої виразності. У літературних творах принципи створення сюжету і образотворчості 

Літературний рід: ліро-епос. Жанр: героїчна поема (на думку деяких літературознавців — по­вість, літописна повість). Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго­ря на половців 1185 р. Головна ідея: заклик руських князів до єднання для спільної бороть­би проти зовнішніх ворогів. Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак. Сюжет: похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Іго­ря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святосла­ва та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з до Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини. Герої Ігор. Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який лю­бить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучне ж бо по­тятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» Вислів цей став кри­латим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного зна­ку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзна­чають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом. Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Йо­го поспішність призвела до трагедії: дружила повністю розгромлена, ти­сячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд. Святослав. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Свято­слава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». Святослав зображений пік­лувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські між­усобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»? Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхет­на людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до но­вого лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могут­ньою і незборимою. Автор «Слова…» оспівує мудрість і хоробрість Свя­тослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців. Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чо­ловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю му-жа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі… Зауважимо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-ру-сичів. Як це благородно! Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів, краса вірності в ко­ханні возвеличують її в наших очах.