Заранее всем огромное Лірика, побудована на осмисленні ліричним героєм проблем життя, сенсу існування, називається:а)Медитативноюб)Інтимноюв)ГромадянськоюДоля для поета, як він про це зазначив у творі, була для нього:а)Вбогим другомб)Правдою життяв)Довгоочікуваним щастямЗаповіддю для Шевченка в поезії "Доля" була:а)Чемність і гордістьб)Путь до волів)СлаваЖиття в подружжя поезії "Росли укупочці..." було:а)Сумбурним і нестерпнимб)Наче в раюв)Тихим і веселимЯк називається синтаксична фігура, використана поетом у рядках: "Гориш ти, зоренько моя, Моя порадонько святая!"?а)Риторичне звертанняб)Антитезав)ПаралелізмМитець дорікає своїй долі за те, що вона йому:а)Не допомагала впродовж життяб)Чинила опір у здобутті освітив)ЗбрехалаІдеал родинного щастя відтворено у вірші Т. Шевченка:а)"Доля"б)"Росли укупочці..."в)"І виріс я на чужині"У поезії "Росли укупочці..." поет, звертаючись у творі до Бога, називає його:а)Променем щастяб)Душею націїв)ВсещедримДо якої групи лірики належить поезія "Доля"?а)Патріотичноїб)Пейзажноїв)ФілософськоїУ потойбічний світ герой поезії прагне перенести із дійсності:а)Садок вишневий коло хатиб)Безвічну любовв)Всі життєві радощіВислів, що став крилатим: "...у нас нема Зерна неправди за собою", узято із твору:а)"Садок вишневий коло хати"б)"Доля"в)"Росли укопочці, зросли..."Дитинство ліричного героя асоціюється із:а)Грою і сміхомб)Дивовижними речамив)Світом казок и пригод​

"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?  

Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі.

Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»  

Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.

Там 1 главный герой и он пастушок (имя не помню)  в один день  когда пастушок пас овечек то одна убежала и он погнался за ней. А потом он упал в яму где  жили яяни которые строили свои башенки и знали только 1 слово- я. в городе были ворота но они были закрыты и по пророчеству открывались только тогда когда кто-то говорил слово которое знают все (и яяни) но не часто им пользуются.  про это ему рассказал старик который был простым человеком  и тоже как пастух упал в эту яму. пастушок предложил старику пойти вместе с ним но на это старик сказал что он уже слишком стар и не сможет выбраться. тогда пастушок взял старика на спину и пошёл к вратам. он их попросил открыться да так вежливо, что врата распахнулись и пропустили пастушка.
А когда он вылез то вместо старика обнаружил на спине мешок с картошкой.