Письмовий твір на одну із тем: "Проблема еміграції в новелі В.Стефаника "Камінний хрест", "Роздуми про миттєве і вічне в новелі В.Винниченка "Момент"

Все життя письменниці європейського рівня Наталени Короле­вої обернулося на пошуки свого призначення, удосконалення особи­стості. Високоосвічена й талановита, Н. Королева поповнила літера­турну скарбницю оригінальними творами. Так літературна легенда «Скитський скарб» поєднує в собі образи скіфської, слов’янської й давньогрецької міфології.У легенді розповідається про створення Богом світу, про життя доньки Борисфена (Дніпра) Ларти-діви. Ця діва сторожила скіфське золото, вкрите водами Борисфена. Але, ставши дружиною Зевса й матір’ю його дітей, Ларта обернулася на земну жінку: навчилась ремеслам, збагатіла. Засліплена жадобою, донька Борисфена розби­лася, а із хвиль Дніпра вийшли скелі-пороги, щоб перекрити шлях до золота — нещастя.Скитський скарб — це символ лиха, людської недолі: «Вічно скитський скарб жадобу неситу на край цей вбогий, — багатий! — матиме, кров’ю-сльозами його заливатиме...». Письменниця вка­зує на одвічну проблему людей, коли вони помилково шукають істину в золоті й багатстві.Окрім зла нічого не знаходять. Бо істина в нас. Щастя треба шукати в собі та ділитися ним із близькими та друзями.

Жодна тварина не потребує цього розуміння. Саме бажання зрозуміти мету свого приходу в цей світ відрізняє людину від інших живих істот. Але людині недостатньо тільки харчуватися і розмножуватися. Обмежуючи свої потреби фізіологією, вона не може бути по-справжньому щасливою. Маючи сенс життя, ми отримуємо мету, до якої можемо прагнути. Сенс життя – це мірило того, що важливо, а що – ні, що корисно, а що шкідливо для досягнення нашої головної задачі. Це компас, який показує нам напрямок нашого життя.У тому складному світі, в якому ми живемо, без компаса обійтися важко. Без нього ми неминуче зіб’ємося зі шляху, потрапимо в лабіринт, упремося в глухий кут. Саме про це говорив видатний філософ давнини Сенека: «Хто живе без мети попереду, той завжди блукає».День за днем​​, місяць за місяцем, рік за роком ми блукаємо по тупикам, не бачачи виходу. Рано чи пізно ця хаотична подорож приводить нас до розпачу. І ось, застрягши в черговій кризі, ми відчуваємо, що у нас немає вже ні сил, ні бажання йти далі. Ми розуміємо, що приречені все життя потрапляти з одного глухого кута в інший, навіщо тоді жити? Іноді в такі хвилини нас захльостує відчай. Справді, який сенс, якщо не можна нікуди вийти з цього жахливого лабіринту?