Дайте характеристику Івана Карналюка

Хочеться сказати, що дЬ теми Великої Вітчизняної війни зверталося багато українських письменників. І в цьому плані твори Олександра Довженка являють собою неперевершені перлини мистецтва, які у всій своїй повноті відображають трагічні події 1941-1945 років.Про героїчну боротьбу людини зі смертю розповідає оповідання «Воля до життя». Головний герой твору — Іван Карналюк — звичайний солдат, розвідник. «Геройств» у його житті немає, але це його не турбує. Його турбує інше — знищити якомога більше ворогів, і Іван безжально вбиває їх: «Іван Карналюк був звичайним рядовим бійцем. І особливих геройств за ним не числилось, хоч він і вбив уже снайперським з півтора десятка фашистів, не беручи до уваги стрільби по них взагалі».Аж раптом сталася звичайна на війні річ — Карна-люка було поранено мінним осколком у ліве плече. Унаслідок цього у Івана зробилася газова гангрена, руку ампутували, але це не до Від плечового суглоба гангрена поповзла через надпліччя до шиї. Здавалося б, що Іван приречений. Хірург, який робив обхід палат, вже не призначив йому перев'язку, вважаючи це непотрібним: «...помічаючи, що Карналюк уже вмирає, що жити йому зосталось лічені хвилини, одійшов до іншого пораненого, не призначивши ні перев'язки вже, ні яких-будь процедур!»Тим сильніше вражає і хірурга, і читачів те, що Карналюк зміг сам підвестися на ноги і прийти до перев'язочної. Його бажання жити було настільки сильним, що перемога над хворобою, над смертю здається справжнім дивом: «— Жить хочу! Давайте мені перев'язку і все, що треба! Вражений небаченим видовищем, хірург прикипів до місця. Страшний був Карналюк і прекрасний».З бою за власне життя солдат вийшов переможцем. І в цьому до йому величезна сила волі, безкінечне бажання жити. Іванова сила опору смерті вдихнула сили у втомленого хірурга, подала надію іншим пораненим: «Коли Карналюка виносили з операційної на койку, йому аплодувала вся палата. Поранені з гордістю дивились на свого товариша і радісно дякували йому. їм також передавалась його воля до життя».Людська сила волі є могутньою рушійною силою, вона може робити навіть неможливе, про що свідчить оповідання «Воля до життя...»

Подробнее - на -

Объяснение:

Герой на ім'я кактус.

Це прізвисько одного хлопця,його справжне ім'я Сашко Смик .Колись він був як усі,мав сили рівні з іншими,був одного зросту з усіма,особливо нічим не вирізнявся серед інших дітей.Але після останнього літа він виріс на дві голови,накачав м'язи.Особливо вирізняла його серед інших зачіска,схожа на кактус.Відчувши силу,він став занадто самовпевненим,зробився бешкетником.Ображав свого сусіда Клима,обзивав його різними образливими словами.

Кактус не подобався багатьом.Автор характеризує цього героя з деякою непривітністю,зовсім не симпатизує йому.

Автор називає цього героя орангутангом.Він дуже добре змальовує зовнішність та риси Кактуса,але без якогось захоплення ним.На мою думку,автор навіть підкреслює,що погана поведінка людей ще більше псує їх зовнішність.

Сашко у творі пережив багато пригод,дечому навчився.Мене тішить те,що він більше не буде зрадником і не показуватиме свої"колючки".

Сподіваюся,що ятобі до

«Ти братові своєму смерть віщуєш?»
«Що ж, їх сила в карі, а моя в змаганні.»
«Я не тобі те крикнула, Гелено.
Була я в той час новонарожденна
і криком болю світ новий стрічала.
Я бачила: Паріс на нас не глянув,
устами тільки привітав троянців.
Я бачила, як на його думки
сандалія червона наступила.
Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,-
за жрицею рокована йде жертва!»
Розвіяв вітер золотеє пасмо
твого волосся. «Мчить Арес неситий
на поводі Кіпрідинім, як огир
в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» -
волала я і бачила: на морі
вже чорні кораблі багряну хвилю
стернами різали, вітрила рвались…
На шоломах у вояків ахейських
тряслися грізно гриви…»
«Пробач мені, сестричко, я не можу
тепер з тобою говорити. Бачиш,
тепер пишу я книгу, на розмові
я мушу бути з яснокудрим богом.»
«Бо я його любила. Ті дари -
то все, що міг Долон Кассандрі дати.
Чому ж я мала б і того зрікатись?
Він щиро те давав, а я те брала,
щоб мати спогад про хвилини щастя,
бо звала я, їх небагато буде.
Дивись: і досі золота гадючка
мені правицю обвиває так,
як спогад в'ється коло мого серця…
(Показує обручку на руці вище ліктя).
Долон не винен. Винні сії очі,
не вмів їх погляд мовити: «Кохаю»,
хоч від кохання серце розривалось.
Боявся їх Долон. Він сам казав,
що вбили щастя наше тії очі
холодними і твердими мечами.
Вони однакові були, незмінні
перед богами і перед коханим.
Не міг Долон очей тих подолати,
не міг він погляду їх одвернути
від таємниці до живого щастя.
І знала я, іцо в сих моїх очах
моя недоля, тільки що робити?
Хіба осліпнути? Бо де візьметься
у птиці віщої коханий погляд
голубки, що воркує.
Поліксена дивиться їй в очі.
Поліксене!
Не придивляйся до моїх очей.
Не говори до мене, не питай
нічого, нічогісінько. Ти знаєш,
тебе я над усіх сестер злюбила.
Не говори до мене.»