2-3 тези з твору"заповіт"
Ответы
"Маруся Чурай" — один із найкращих творів Ліни Костенко. Він змальовує події з нашої далекої історії, з часів Хмельниччини. Це енциклопедія життя українського народу середини XVII століття, світ вічних мотивів духовного буття народу. Вихопивши маленький острівець — драму окремої особистості, поетеса показала трагедію цілого народу, висвітлила болі сучасного покоління і його страх перед майбутнім. Головний образ роману — Вітчизна, рідна земля. Почуттям любові до неї перейнятий увесь твір. Роман розповідає про боротьбу українського народу проти поневолення своєї держави, за визволення рідної землі від кайданів рабства. Другою сюжетною лінією в романі є особиста доля Марусі Чурай. Хто ж така Маруся Чурай?
Маруся Чурай ввійшла в нашу історію як легендарна поетеса-співачка з Полтави. Стародавнє місто Полтава постає в романі символом рідної землі й відчайдушних людей, які не шкодують свого життя задля рідної землі та народу. Вони мужньо боронять рідне місто, самовіддано захищають свою честь, совість і культуру. Образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, усі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях. Маруся виросла в сім'ї, де панувала любов до Вітчизни, уболівання за щастя народу. Маруся чесна серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом, вона розуміє, яке значення має для рідної України сміливе слово та незрадливе серце. Її серце сповнюється гордістю, коли чує, як козацький полк співає її пісні.
Маруся полюбила Гриця Бобренка, але, як засвідчують легенди, кохання Марусі й Гриця було нещасливим і закінчилося трагічно. Гриць зрадив кохану, що, на її думку, було найбільшим злочином. І хоча Гриць зрадив її, порушив моральні народні принципи, сама дівчина залишилася вірною, не змогла полюбити іншого. Вірність у коханні для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, Вітчизні, глибокій пошані до культури, до вироблених віками і тисячоліттями норм співжиття людей у громаді.
Ліна Костенко поставила Марусю вище особистої трагедії і підняла до рівня загальнолюдських проблем, що визначають саме існування людини, водночас утіливши в дівчині всі риси народного ідеалу. Перш за все — це патріотизм, любов до свого народу. Патріотизм Марусі визначається в першу чергу через її ставлення до рідної землі. Пошана до минулих подвигів козаків, в тому числі й рідного батька, нероздільні для дівчини з прагненнями зберегти волюта незалежність. Усі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях, в яких — і про козаченьків, які досвіту вставали, збираючись у похід, і про свого коханого Гриця, і про того, котрий поїхав за Десну. За словами Івана Іскри, Маруся — це душа України: "Звитяги наші, Муки і руїни безсмертні будуть у її словах". Образ Марусі Чурай фокусує невичерпність духовного потенціалу українського народу.
Роман "Маруся Чурай" — історичний, але проблемами, піднятими Ліною Костенко в ньому, він звернений до нашої сучасності, до майбутнього. Самої основи історії народу, його культури, його трагедій і прозрінь торкнулося перо поетеси. Вона пробуджує пам'ять, яку вбивали десятиліттями, історію, яка закладена в генах. Витоки творчості поетеси — у багатобарвності життя народу, у фольклорі, у тому ґрунті, на якому виростають і література, і театр, і музика, і живопис.
Цей роман виховує в нас почуття любові до рідного народу — лицарів-козаків, хорунжих і кошових, отаманів і гетьманів. І водночас Ліна Костенко змогла визначити найважливіші для людини принципи збереження своєї особистості — незрадливість і чистоту власної душі, цільність у поглядах і прагненнях, уміння не втратити свою гідність, не принижуючи інших.
Маруся Чурай ввійшла в нашу історію як легендарна поетеса-співачка з Полтави. Стародавнє місто Полтава постає в романі символом рідної землі й відчайдушних людей, які не шкодують свого життя задля рідної землі та народу. Вони мужньо боронять рідне місто, самовіддано захищають свою честь, совість і культуру. Образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, усі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях. Маруся виросла в сім'ї, де панувала любов до Вітчизни, уболівання за щастя народу. Маруся чесна серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом, вона розуміє, яке значення має для рідної України сміливе слово та незрадливе серце. Її серце сповнюється гордістю, коли чує, як козацький полк співає її пісні.
Маруся полюбила Гриця Бобренка, але, як засвідчують легенди, кохання Марусі й Гриця було нещасливим і закінчилося трагічно. Гриць зрадив кохану, що, на її думку, було найбільшим злочином. І хоча Гриць зрадив її, порушив моральні народні принципи, сама дівчина залишилася вірною, не змогла полюбити іншого. Вірність у коханні для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, Вітчизні, глибокій пошані до культури, до вироблених віками і тисячоліттями норм співжиття людей у громаді.
Ліна Костенко поставила Марусю вище особистої трагедії і підняла до рівня загальнолюдських проблем, що визначають саме існування людини, водночас утіливши в дівчині всі риси народного ідеалу. Перш за все — це патріотизм, любов до свого народу. Патріотизм Марусі визначається в першу чергу через її ставлення до рідної землі. Пошана до минулих подвигів козаків, в тому числі й рідного батька, нероздільні для дівчини з прагненнями зберегти волюта незалежність. Усі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях, в яких — і про козаченьків, які досвіту вставали, збираючись у похід, і про свого коханого Гриця, і про того, котрий поїхав за Десну. За словами Івана Іскри, Маруся — це душа України: "Звитяги наші, Муки і руїни безсмертні будуть у її словах". Образ Марусі Чурай фокусує невичерпність духовного потенціалу українського народу.
Роман "Маруся Чурай" — історичний, але проблемами, піднятими Ліною Костенко в ньому, він звернений до нашої сучасності, до майбутнього. Самої основи історії народу, його культури, його трагедій і прозрінь торкнулося перо поетеси. Вона пробуджує пам'ять, яку вбивали десятиліттями, історію, яка закладена в генах. Витоки творчості поетеси — у багатобарвності життя народу, у фольклорі, у тому ґрунті, на якому виростають і література, і театр, і музика, і живопис.
Цей роман виховує в нас почуття любові до рідного народу — лицарів-козаків, хорунжих і кошових, отаманів і гетьманів. І водночас Ліна Костенко змогла визначити найважливіші для людини принципи збереження своєї особистості — незрадливість і чистоту власної душі, цільність у поглядах і прагненнях, уміння не втратити свою гідність, не принижуючи інших.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
"Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку."(Перша зустріч з героем)"Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує."(Лукаш закоханий в Мавку)"Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає. "(Про Лукаша і Килину - зрада)"З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки."(Повернення Лукаша знову до людської подоби)"Лукаш починає грати. ..Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя... Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця..."(Образ Лукаша в кінці твору)
Мавка
Мавка на початку твору: "З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах."Лукаш говорить про Мавку при першій зустрічі:"Що ж, ти зовсім така,
як дівчина... ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи...
А чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється).
Та ні, тепер зелені... а були,
як небо, сині... О! тепер вже сиві,
як тая хмара... ні, здається, чорні
чи, може, карі... ти таки дивна!"Коли Лукаш грає на сопілці:"Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз"Мавка рятує Лукаша:"Мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. Вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий."Помилка Мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."Мавка допомагає польовій Русалці: "М а в к а
(черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової.)Ось тобі, сестро, яса!
Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі."Мавка не зраджує Лукашеві з Перелесником, по при дану їй можливість: "Мавка трохи нерішуче подає йому руку.
Дозволь покласти братній поцілунок
на личенько твоє бліде.
(Мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."Мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство:"Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."Перевтілення Мавки: "Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."Мавка в кінці твору: "Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя."