Написати твір-мініатюру за темою: «Мої враження від поезій М.Рильського» 10 речень

незнаю

Объяснение:

Напевно, в житті кожної людини рано чи пізно настає такий момент, коли вона відкидає всі свої щоденні турботи й проблеми, відсторонюється від буденної суєти і замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у світ. І, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може відповісти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мріє про матеріальні блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим і живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чітко й без на гань визначити сенс свого життя.

Питання сенсу життя – це одвічне питання, яким людина переймається з давніх-давен. Філософи, митці, представники найрізноманітніших наук в усі часи вирішували його по-різному. Одні вважали, що життя -і і,е постійна боротьба за власне існування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: «Життя, мабуть, цо завжди Колізей…»), інші стверджували, що людина .живе на Землі для того, щоб творити, виражати себе в мистецтві…

Український філософ і педагог Г. Сковорода сенс людського життя вбачав у постійному пізнанні світу й себе самого, у невтомному прагненні здобувати знання й збагачуватися інтелектуально. У своїй знаменитій поезії «Всякому городу нрав і права…» він наголошує на тому, що кожен по-своєму визначає життєві цінності та ідеали, яких прагне, однак найголовніше, на його думку, для людини – це мудрість, заради якої вона й мусить жити:

А мні одна только в світі дума, Как би умерти мні не без ума.

Скільки існує людство, стільки існує й питання про сенс його існування. Воно завжди відкрите, бо кожен по-своєму, індивідуально намагається на нього відповісти. Мені ж найбільше імпонують слова О. Гончара, який стверджував, що «саме в людяності людини, в її мужності, здатності любити, в силі творчій, у моральній чистоті полягає найвища духовність, що становить істинний сенс життя людей на планеті».

Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона не зуміє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, відновити… Тому мені здається, що сенс життя полягає в умінні жити та почувати себе щасливим. А вміння жити, на мою думку, це не лише бажання отримувати задоволення від навколишнього світу, не лише потреба у професійній чи творчій саморе-алізації, а й внутрішня потреба дарувати добро іншим людям, робити їх щасливими й завжди усміхненими. Я вважаю, що головне для кожного з нас – усвідомити, що сенс нашого власного життя – це ще й сенс життя інших людей, тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам’ятати, що живемо ми не заради себе, а заради самого життя на нашій планеті.

кільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на кри­жині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні пи­тання. Поетеса знає відповідь. Людина

Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!

Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас.