План до змісту поеми А. Малишко "Прометей"

ответ:Андрій Чайковський «За сестрою» план до твору

Історія села івки, розповідь про славний рід Судаків.

Напад татар на село.

Втеча Павлуся на татарському коні

Зустріч з козаками, серед яких був і брат Петро;

Татарський кіш розбитий, ватажок Мустафа у полоні;

Визволення бранців івчан і батька Степана;

Ганна у неволі

Сміливий вчинок Павлуся

Небезпечні мандри на пошуки сестри.

Зустріч з сестрою. Воля або смерть.

Повернення в Україну.

Чайковський «За сестрою» план по розділам

“За сестрою” план 1 розділу

Розповідь про село івку

Розповідь пр сімю Судаків

Татари спалили івку

Загибель та взяття в полон івчан

Втеча Павлуся  від загарбників.

“За сестрою” план 2 розділу

Опис степу

Розповідь про Свиридову могилу

Знайомство з козаком Семеном Непорадним.

Зустріч Непорадного з Павлусем.

Опис побуту і дозвілля козаків.

Зустріч Павлуся з братом Петром.

Рішення про наступ на татар.

“За сестрою” план до 3 розділу

Прихід татарина до козацького табору

Непорадний спіймав татарина, врятувавши козаків.

Сутичка між Андрієм Недолею та Остапом Тріскою

Хитрість татарина з приводу обміну сідла у Павлуся.

Козаки йдуть у похід, щоб забрати у татар награбований ясир.

“За сестрою” план до 4 розділу

Розмова Павлуся з Петром перед битвою.

Битва козаків з татарами.

Перемога козацтва, взяття в полон Мустафа-ага.

Воля полоненого татарина

“За сестрою” план до 5 розділу

Звільнення Степана Судака від татарських пут та його до іншим бранцям.

Втеча полонених івчан від татар,

Зустріч Степана із синами.

Павлусь вимагає від батька дозволу на продовження пошуку сестри.

Шлях Павлуся на південний захід — до Криму.

“За сестрою” план до 6 розділу

Павлусь подорожує, розшукуючи Ганну.

Сутичка між Харцизом і хлопцем.

Карий продає Павлуся татарським купцям.

Суд Гусейна над Карим.

“За сестрою” план до 7 розділу

Розмова Павлуся із Сулейманом про вірування татар і українців.

Приїзд Павлуся до купця Сулеймана, сутичка з Мустафою.

Невдала втеча Павлуся.

Відміна кари за втечу через приїзд мули від Девлет-гірея.

“За сестрою” план до 8 розділу

Павлусь у Бахчисараї на дворищі Девлет-гірея.

Слуги Девлет-гірея розшукують Ганнусю.

Зустріч брата і сестри.

Тимчасове розлучення Павлуся і Ганнусі.

“За сестрою” план до 9 розділу

Перебування Павлуся і Ганнусі у дворищі хана, поки той шукував сина.

Девлет-гірей їде з сином додому.

Воля брату і сестрі.

Прохання Павлуся перед Девлет-гіреєм про звільнення Остапа Швидкого

Повернення на Україну

І
Над хатою Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх лету чути було звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід говорив, що так співають лебедині крила. Від споглядання перельоту лебедів хлопчику ставало на серці і радісно, і сумно. Хотілося, щоб вони ніколи не відлітали. Він сидів і мріяв, що якщо би був чародієм, то зробив би так, щоб лебеді завжди були тут.
І сталося диво: ніби читаючи думки малого мрійника, лебеді знову з'явилися в піднебессі. Довго хлопчик дивиться їм услід, а дід каже: "Оті принесли нам лебеді на крилах життя". Хлопчику дивно, а дід продовжує далі: "Еге ж: і весну, і життя". Він розповідає малому, що навесні сонце відімкне своїми ключами землю, а ключі ті золоті. Дитині стає страшно — а що як сонце загубить свої ключі?
Все це викликає у діда сміх. "Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли немає якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт. В таку хвилину вся дідова постать перехитується, карлючки вусів одстовбурчуються, з рота вириваються клекіт і "ох, рятуйте мою душу", з одежі осипається дерев'яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня підставляй під них".
Потім дід заспокоюється й пояснює хлопчикові, що лебеді полетіли "на тихі води, на ясні зорі". І знову хлопчик задумується, але вже про ті краї, де тихі води і прихилені до них зорі.
Та вже треба йти до хати, а то мати буде сварити за те, що вискочив босоніж, і називати махометом, вариводою, лоботрясом. Вже ж було таке, коли по першому лідку вискочив на ковзанку з материними ночовками. "Ніхто й не здивувався, що я притирився з такою снастю, бо на чому тільки тут не каталися: одні на санчатах, другі на грамаках, треті на шматкові жерсті, четверті умудрилися замість ковзанів осідлати притерті худоб'ячі кістки".
II
Ще одним, як на думку інших, дивацтвом було в хлопця бажання читати. Він перечитував все, що тільки попадало під руку. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю, можна мазати чоботи. Та для більшості людей взуття було розкішшю. В пору розрухи багато землі треба було виорати, щоб заробити на чоботи.
А оранка, особливо весняна, вважалась святим ділом. Батько говорив про цю працю, як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле".
Навіть в зимових щедрівках виспівували про те, як сам Бог ходив за плугом, а Богоматір носила їсти орачам. З того часу в хлопцевій душі поселилась відраза до пихи та любов до книги, бо "в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі і мислі".
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто в її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче гати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.