Поміркувавши над поданими нижче рядками, висловте під час дискусії свою думку щодо такого запитання: чи краще й надалі Шепталові було "прикидатися сіреньким і покірненьким"? Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще залишитися колишнім.

В основній історії розповідається про перського царя і його нову наречену. Король, Шахрияр, довідавшись про невірність дружини, страчує її, а потім оголошує всіх жінок невірними. Тоді він починає кожен день брати собі в дружини незайманих дівчат тільки для того, щоб стратити кожну на ранок. Зрештою, візир стратив так багато жінок, що не зміг знайти жодної. Шахерезада, дочка візира, пропонує себе як наступну наречену, і її батько неохоче згодився. Під час шлюбної ночі Шехерезада розказує королеві розповідь, але не закінчує її. Щоб довідатися закінчення казки, король змушений зберегти їй життя. Закінчивши розповідь наступної ночі, Шахерезада одразу ж розпочинає іншу, не закінчуючи її. Так відбувається протягом 1001 ночі.

Розповіді мають дуже різноманітний характер: історичні розповіді, любовні історії, трагедії, комедії, поезію, пародії і різні форми еротики. Численні історії розповідають про джинів, магів і легендарні місця, які часто змішуються з реальними людьми й географією; історичний каліф Гарун аль-Рашид є основним головним героєм, як і його придворний поет Абу-Нувас і візир, Джафар Аль-Бермакі. Іноді персонаж у розповіді Шехерезади почне розповідати іншим персонажам власні історії, приводячи до багатошарової оповідної текстури.

Різні версії мають різні індивідуально деталізовані закінчення (у деяких Шахерезада просить про прощення, в інших Шахерезада народжує дітей і король вирішує не страчувати свою дружину), але вони всі закінчуються тим, що король не страчує свою дружину, даруючи їй життя.

Казки Шахерезади можуть бути розбиті на три основні групи, які умовно можна назвати казками героїчними, авантюрними і шахрайськими.

- скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.

То був болісний лемент душі, глибока враза серця, — нікому не відомі, окрім матері... Тільки одна мати вмів разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати; бажати бачити, чути — й не дивитися, не слухати.

Дожидати страшного страшніше, ніж його переживати.

Робиш, щоб було що їсти; їси, щоб здужав робити. Отака-то весела хліборобська доля!
Оже, хто до неї призвичаївся, тому вона здається веселою й красною… Наші хутори, села, а часом і повітові городи, обложившись родючими полями та ланами, другої долі не знають… А проте — живуть цілі довгі-предовгі віки, копаються в ситній землі, мов поприростали до неї… Яка земля, такі й люди. Вона сита — й вони ситі; вона голодна — й вони роти пороззявляли… Селянин без поля — старець без рук і без ніг. Поле його годує, поле його втішає, на полі він виростає, на полі часом і вмирає… Поле — що воздух: нічим би дихати, якби зостався без його!
Важка хліборобська праця, а ще важче тому, хто її на селі не знає або не вподобає. Тим-то до неї ще змалечку привчають селяни дітей, щоб вона здавалась ні нудною, ні тяжкою. Діти на селі — поміч. Аби зіп’ялось на ноги, — зараз у поле: хай змалку привикає до свого побиту!

Я не буду злий, бабусю!..

Життя - що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.