З якою метою В.Дрозд намагався відтворити коня наче людину?​

Відповідь:Сергій. Здається, що Митька я знав завжди. Ми дружимо дуже давно. Митько – чудовий товариш. А ще у нього, за його власним висловом, „добре варить казанок”. А скільки ідей з’явилося у голові мого друга в таборі. От тільки ідеї ці не завжди дають найкращий результат. Митько. Ото Генка! Ото кадр! Не побоявся йти до табору вночі. А як цікаво придумав, коли назвався Миколою Мусюкіним. Такому хлопцеві місце в нашому наметі. Ми станемо чудовою командою. Митько про Славка. Цей Славко – справжній мамин синочок. До табору поїхав, бо так мама йому, Славусикові, сказала. Спортивної години він не любить, бо тут можна „рученьки і ніженьки переламати”. А акордеон! Ви таке бачили? Щоб з акордеоном до табору припертися. Тюхтій, боягуз!.. І чому саме він потрапив до нашого намету? Славко своїми вчинками доводив, що він не „мамин синочок”. Він не побоявся вийти посеред ночі ловити „злочинця”. На конкурсі пісні, коли Сергій забув підставити йому стілець, грав лежачи). Славко про Сергія. У таборі я познайомився з двома друзями. Якщо порівнювати Сергія з Митьком, то він справжній ангел. Але Сергій завжди слухає Митька, робить те, що той придумає. Після перебування в таборі хлопці змінилися. Вони навчилися дружити, вболівати один за одного. Але найбільше змінився Славко. Він став справжнім героєм зміни.

Пояснення:

Будь-хто з нас розуміє, наскільки жахливою є доля сироти, адже поряд немає найрідніших — мами і тата. Не зміг обійти цієї теми у своїх творах і Т. Г. Шевченко.Пкро сирітську долю йдеться у багатьох творах Тараса Григоровича Шевченка. Він і сам рано залишився сиротою.
   Так, у вірші «На Великдень, на соломі...» протиставляється життя сироти та дітей, у яких є батьки. Тут він зображує розмову дітей, які хваляться між собою подарунками. Кожна дитинка має обновку: комусь мати курила стрічечку, комусь батько справив чобітки або свитинку. Але серед дітей були сирітка,яка  сумно гадає, чим їй похвалитись. І ось вона хвалилася: «А я в попа обідала». Більшої радості ця сирітка не знає. Сумно стає від цих слів.
   Майстерно Тарас Шевченко виливає смуток і біль, який пережив сам, і змушує це пережити читача.
       Увесь вірш пройнятий співчуттям до дівчинки. Недарма автор вживає такі ніжні та ласкаві слова: сирітка, сиріточка. На жаль, сирітська доля була важкою не тільки за часів Тараса Шевченка, а й зараз.
      Хочеться, щоб у кожної дитини були батьки та ніхто не зазнав гіркої сирітської долі.