Літературний напрям поезії "У нашім раї на землі" і "Доля"

Шевченко працював у літературному напрямі романтизм

Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.

На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.

Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.

Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».

Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.

Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.

Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.

1) з позитивними емоціями; Матір (мама, ненька): … Слово мамо. Великеє, Найкращеє слово!; Тяжко матір покидати / У безверхій хаті. Батько і син: Утни, батьку, орле сизий! Сини мої! орли мої!. Встануть сердеги працювати, / Корови підуть по діброві, / Дівчата вийдуть воду брать, / І сонце гляне, — рай та й годі; А тим часом / Виросла могила, А над нею орел чорний / Сторожем літає, / І про неї добрим людям / Кобзарі співають, / Все співають, як діялось, / Сліпі небораки, — / Бо дотепні…; Попідтинню сіромаха / І днює й ночує; / Нема йому в світі хати…; Ярема гнувся, бо не знав, / Не знав, сіромаха, що виросли крила, / Що неба достане, коли полетить, / Не знав, нагинався….

Великомучениця ( крім християнської традиції, є ще й авторське шанобливе ставлення до жінки, жінки-матері): А ти, Великомученице? / Села минаєш, плачучи вночі.

Вдова А ти, моя Україно, / Безталанна вдово; Плач, Украйно! / Бездітна вдовице!; А ти гріх мій спокутуєш / В людях сиротою, Безбатченком!..”; Ледащо (ледащиця), цокотухи, пройдисвіт … Люде серця не побачать, /А скажуть — ледащо!; А моя десь, ледащиця, / За морем блукає; Бодай же вас, цокотухи,та злидні побили..; І горе, і море, де перше витав, де ватагу пройдисвіта / Водив за собою.

Объяснение: