От этого зависит моя жизнь кто читал Потрапити в садПагутяк Галина1. До позасюжетних елементів належить рядокА Він дивився, як Стьопка, нагинаючись під вітром, побіг до чайної.Б З-за високої мурованої стіни визирали гілки з червоними яблуками.В Грицько вийшов з електрички й пішов до буфету за пивом з копченою рибою...Г По пісні Микольцьо схлипнув, як дитина, а потім рукою витер носа.2. Словами Не кожному тісно межи стінами. Ой не кожному... Грицько говорить просебе йА СтьопуБ МикольцяВ Тараса ШевченкаГ Григорія Сковороду3. Установіть відповідність.Герой твору Характеристика1 Стьопа2 Грицько3 Микольцьо4 тато ГрицькаА Золоті руки мав... Біда.Б ...у латаній ватянці, похмільний, неголений, з голу-бими ясними очима.В ...був увесь запухлий, аж синій... вікно й двері пома-лював білою фарбою, не пошкодував грошей.Г ...дарма що волочився, дбав, аби на ньому все булочисте.Д ...жартома стрельнув над вухом, хотів злякати.4. Доведіть, що твір Г. Пагутяк «Потрапити в сад» за родовою ознакою — епічний.5. Визначте ідею оповідання «Потрапити в сад». Чи актуальні нині проблеми, поруше-ні в цьому творі?6. Визначте художнє обрамлення в оповіданні Г. Пагутяк «Потрапити в сад». Яку рольвоно відіграє?7. Чому Грицько ображався на баб з буфету?8. Охарактеризуйте Грицька за планом.Плана) Портрет героя;б) дитинство Грицька;в) ставлення до тварин;г) Грицькове розуміння гідності;ґ) товариські стосунки зі Стьопою й Микольцем;д) мрія Грицька.9. Визначте сюжетні елементи в оповіданні Г. Пагутяк «Потрапити в сад».10. Розкрийте символічність образів Г. Сковороди й «Перебенді» Т. Шевченка, уведе-них до тексту оповідання «Потрапити в сад».11. Доберіть епіграф до оповідання Г. Пагутяк «Потрапити в сад», використавши ряд-ки з вірша Т. Шевченка «Перебендя».12. Поміркуйте, чому Г. Пагутяк дала оповіданню про Грицька назву «Потрапити в сад».

Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. цю аксіому доводили і , і мольер, і багато інших майстрів художнього слова. не лишився осторонь і український драматург іван карпенко-карий. у комедії "сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття - моральні принципи. таких героїв у п'єсі двоє: герасим калитка і кум його савка. проте, попри спільну в житті мету - здобуття грошей, - якими різними є ці персонажі! у першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них - різні. першою і центральною фігурою п'єси є багатій герасим калитка. він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. не спиться мені, не їсться мені" найперше його цікавить матеріальне, а духовне - повністю знецінюється. так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри. у робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що "гріх у неділю снідать". коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, навчає: "люде в київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудитися для божого дому й шість худобу ганять в празник гріх. блажен чоловік, іже скоти милує". невже калитка насправді такий богомільний? ні, факти з його життя свідчать, що це не так. і думає він у цей момент не про те, щоб вшанувати церковне свято, а про те, що "скотина гроші коштує".            і, звичайно ж, центральна інтрига твору - купівля фальшивих грошей - явище протизаконне, але цього, справжнього гріха, герасим не боїться. коли савка, якого калитка взяв у компаньйони, повертається із міста, успішно розмінявши "фальшиві" купюри, коли сповіщає, що гроші "годяться", герасим розчулено каже: "куме, вашими устами бог говоре".            лицемірство є ще однією виразною рисою цього персонажа. перед своїми друзями він прагне мати вигляд доброго та чесного чоловіка, який дуже любить свою жінку. насправді він поводиться зі своєю дружиною жорстоко. ось що говорить сама параска: "бий, бодай тобі руки посохли! і замолоду з синяків не виходила, бий і на старість! у! харциз - коняку жаліє, а жінку бить збирає" втім, до бійки справа не доходить: як тільки на порозі з'являється копач - герасим цілує параску.            другим, хто прагне здобути гроші будь-якою ціною, є савка - змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. доведений до відчаю, савка згоден продати дияволу власну душу: "пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей".            савка розмірковує про те, що, мабуть, сусідський поміщик жолудь має "нечисті гроші", тобто, він вже скористався цією можливістю. але наприкінці цієї ж яви савка робить ще один висновок: "е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя". і у цих словах - уся суть конфлікту, тут заховано корінь зла. про людину, яка ставить на перше місце в житті багатство, можна впевнено сказати, що вона продала душу дияволу. під час поділу грошей і калитка, і савка готові вбити один одного. втім, коли справу провалено, коли герасиму не дали накласти на себе руки, савка кається. і його покаяння - це справжнє покаяння людини-християнина: "буде здоров'я - будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає". на жаль, з боку калитки покаяння ми не чином, у п'єсі "сто тисяч" іван карпенко-карий утверджує ідею духовності як основи людського життя.

Єлисаветградський театр у якому 27 жовтня 1882 р. відбулась перша вистава «товариства українських артистів під орудою м. л. кропивницького»[1]. нині кіровоградський український музично-драматичний театр троїцький народний будинок у якому з 1907 року діяв перший український стаціонарний театр. нині — київський театр оперети театр корифеїв — перший професійний український театр. його було відкрито 1882 року в єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. засновником театру був марко лукич кропивницький, що володів усіма театральними професіями. після нього найдіяльнішим був микола карпович садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. із театром корифеїв також пов'язані імена марії заньковецької, панаса саксаганського. стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.