До ть розшифрувати "Таємне товариство боягузів" АМ- Стінолази- Пірамідосерфінг-... Дримба-...

1.Кінь Остапа

"Кінь під ним гарячий, вороний, той, що у пана лишився на стайні"

2.Зовнішність Остапа:

"...Стрункого  і міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчі..."

3.Почуття Остапа, яке охопило його на чужій землі:

"Дивне почуття обхопило Остапові груди: замість радості - сильне почуття обурення стрепенуло його істоту. В один мент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки."

вою долю проклинає,

Тяжко-важко плаче,

І ніхто того не чує,

Не знає й не бачить.

(Тарас Шевченко)

Іван Франко назвав «Наймичку» «безсмертним твором поетичним», що є найкращим доказом геніальності Тараса Григоровича Шевченка. Не останню роль тут відіграє тема, яку обрав для цієї поеми поет – тема споконвічна, тема складна. Українські жінки з давніх-давен були берегинями роду, захисницями сімейного вогнища. Від жінки залежало благополуччя родини, майбутнє дітей, щастя роду. Високі моральні цінності та духовні надбання роду споконвіку передавались із покоління в покоління саме завдяки матері. Жінка заслуговує на щастя, повагу та поклоніння. Проте замість щасливого життя, у повазі, мирі й злагоді, головна героя поеми Ганна живе у стражданнях та горі, вона живе у невимовних муках, без власної сім’ї та дому.

Події, про які оповідається в творі «Наймичка», не були чимось особливим для тогочасної Україні; це було досить типове, звичайнісіньке явище.

Перед нами є два твори про дівчину-покритку: «Катерина» та «Наймичка». Ганна, звичайно, не повторює повністю трагічну долю своєї попередниці, проте чи набагато кращим є її життя? У чомусь, звісно, їй пощастило: її дитину погодились всиновити багаті люди, вона живе поруч із своєю дитиною і може допомагати їй, слідкувати за її першими кроками.

Найбільша трагедія образу головної героїні полягає в тому, що вона, перебуваючи поруч із своєю дитиною, не може знайти в собі сили, аби розповісти про себе правду. Їй ніколи не судилось почути із вуст свого сина слово «мама» – таке буденне, таке звичне для усіх тих, хто вирощує своїх дітей сам. Вона не може сповна насолодитись материнством; Ганна відчуває дуже великий біль, її душа не має спокою, цим же й викликане її небажання та різка відмова стати посаженою матір’ю на весіллі свого сина, адже цю роль може виконувати лише чужа людина, а не рідна матір.

Ми не можемо ганити ім’я Ганни, не можемо її засуджувати, перед нами трагедія долі жіночої, жертовність материнська.

Іван Франко, висловлюючи свої думки щодо цього твору, писав: «Любов до дитини така могутня, що перемагає все інше, заставляє забути про себе саму, віддати своє життя не для хвилинної покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

Образ Ганни – один з найвеличніших образів світової літератури.