Напишіть мінітвір на тему “Який важливий моральний урок продемонстрували герої своїм вчинком" по повісті "Ніч перед боєм" 10-15 речень

Почали ділити дідизну. Дядьку Івану й дядині Явдосі дісталась дідова хатина, яку вони швидко розібрали. Дядько Яків взяв дідову катрагу. А сім’ї Михайлика дісталась клуня, в яку вони й переселились. Тут ще й надійшов дядько Володимир і став вимагати спиляти грушу, яку він колись посадив. Батько Михайлика, Панас, пропонував Володимиру посадити нову в його садку, але той відмовлявся. На тому й посварились. Положення сім’ї було скрутним і батько надумав перебиратися у степи, на Херсонщину.

Мати й Михайлик зажурились. Хлопчик поїхав прощатись з лісом. Там і зустрівся з Любою. Разом вони ходили до нори борсука – прислухались як там шарудять його дітки. Михайлик розповів Любі про свою журбу і дівчинка підтримала його – вона теж не хотіла, щоб Михайлик їхав. А додому знову прийшов дядько Володимир. Він прочув, що сім’я збирається виїжджати і хотів купити їхню землю за безцінь. Та батько не хотів поступатись, тому знову посварились. Окрім того батьки сварились між собою. Однієї ночі мама навіть пішла десь з хати.

Одного ранку додому до Михайлика завітала Люба. Вона принесла суниць і просила батьків Михайлика не їхати. Вирішили все-таки залишитись. 

Розділ другий

Михайлик радів. Він поїхав до лісу і там знову прислухався до борсуків. Знову зустрілися з Любою. Пішли збирати липовий цвіт, коли їм зустрівся дядько Сергій – «отой, що донедавна ховався у різних криївках од революції». Він хотів вполювати борсука, але діти не дали. Поки збирали цвіт, то почалась страшна злива і вони заховались у кореневищі дуба. Та враз Люба згадала, що від зливи може промокнуть. В вторни бог создал тебя

Володимир Сосюра любив Батьківщину "всім серцем своїм", а своїми справами він не раз доводив відданість їй. Все творче життя поет присвятив рідному народові, розвитку його культури. Почуття відданості рідній землі у Сосюри особливо ніжне і водночас тривожне:

Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,

Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,

Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,

Що зростила мене в голубому розгоні доріг...

Саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що "всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов". Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з'явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію "Любіть Україну". Цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. Він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. Ця поезія має форму послання. Поет, ніби заглядаючи в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі:

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

Объяснение: