Биография О.Говроша скороченг

Гаврош Олександр Дюлович народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. У 2006–2007 рр. працював завідувачем літературно-драматичною частиною Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру Лектор Другої літньої літературної школи (2011 р., Колочава) Друкується в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Має близько двох тисяч публікацій у пресі. Член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України. Окремі твори перекладено німецькою, білоруською, словацькою, сербською, польською мовами. Засновник і співголова журналістських клубів «НеТаємна вечеря» та «Театрал Закарпаття». Захоплення — література, історія, культура, театр, кіно.

Объяснение:

Народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського Національного університету імені Франка. Працює в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ.
Має понад тисячу публікацій у пресі.
Член Асоціації українських письменників. Переможець "Коронації слова" 2007 року (ІІ місце) та лауреат 2008 року за п’єси "Ромео і Жасмин" і "В Парижі красне літо…". Автор поетичних збірок "Фалічні знаки" ("Дніпро", 2004), "Тіло лучниці" ("Піраміда", 2006); публіцистичних книжок "Моя р-р-революція" ("Карпатська вежа", 2005), "Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю", (Мистецька лінія", 2006); дитячих повістей "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу" ("Видавництво Старого Лева", 2007), "Пригоди тричі славного розбійника Пинті" ("Видавництво Старого Лева", 2008).
Упорядник гумористичних альманахів "Карпатський словоблуд" та "Карпатський блудослов". Упорядник публіцистичних дайджестів: "Украдена перемога: хроніка найбрутальніших виборів", "Мукачівська епопея", "Закарпаття: 15 справ УСБУ", "Михайло Заяць —— наша людина в кіно".
Також твори друкувалися в часописах "Сучасність", "Київська Русь", "Ї", антології "Біла книга кохання", альманах "Джинсове покоління", "Корзо". Окремі твори перекладені білоруською, словацькою, польською мовами.
Засновник і співголова журналістського клубу "НеТаємна вечеря". Автор багатьох творчих проектів.
Захоплення – література, історія, культура.

Події відбуваються у 1663 році в добу Руїни. Батько, старий Шрам, якого так прозвали, разом із сином Петром взяли на меті їхати на Переяслав (це вони спочатку приховували) до Сомка, який хотів об'єднати два береги України, але дорогою вони заїжджають на хутір Хмарище, власником якого був Черевань, один пан. Там вони трохи пробули, познайомившись з родиною Череваня: матір'ю Череванихою та дочкою Лесею. Потім вони всі разом поїхали на прощу до Києва, зустрівши запорожця на ім'я Кирило Тур, якому дуже сподобалась Леся — через деякий час він її викрав, але все закінчилось добре, хоч з пораненнями (завдяки Петру). До цього вони зустрілися з Якимом Сомком, він також планував одружитися на Лесі, яку уже кохав Петро. Потім виявилося, що Сомка зрадили, і полковники стали на бік Брюховецького, конкурента Сомка і хитрої людини. У Ніжині відбулася чорна рада, і переміг все-таки Брюховецький: Сомка знову зрадили. Сомка кинули в темницю, Кирило Тур обманом пробирається до нього і хоче врятувати його ціною своєї свободи, але той відмовляється. Згодом Сомко і Шрам помирають, а Петро зостається жити у Череванів, а потім одружується з Лесею.

Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста, кожен житель там будує свою вежу. Але ці вежі весь чась завалюються, бо кожен їх будує на свій лад.

Пастушок підійшов до одного чоловіка, й запитав, що це за місто, де можна було б щось поїсти, бо він був дуже голодним. Але на його питання ніхто не відповідав. Втративши надію знайти їжу, пастушок зустрів кволого дідуся, що стояв біля найнижчої, напіврозваленої вежі. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє “я” і запитань інших не чують.

Цей дідусь теж був чужинцем у цій країні. Але покинути її не міг, бо дуже слабкий і не мав сил іти далі. Він не мав сили будувати вежу, тому вона вже зовсім завалилася.

Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє.

Без звичайної їжі яяни обходяться, бо харчуються власним „я”.  „Я” кожного із жителів країни таке невичерпне, що всі мешканці майже безсмертні. Дідусь запропонував хлопчикові взяти кельму для новоприбулих, та починати будівництво своєї вежі. Але пастушок не хотів стати яянином, тому спитав, як звідси вибратися.

Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово “ти”. Але жоден із яян не може його вимовити.

Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед рідних місць та скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.