Очень нужна Цитати до образу Юлька Ващук -Ніна Бічуя​

Характеристика Юлька

Юлько вдома ніжний із матір’ю, любить гуляти містом із батьком, захоплений його розповідями про старе місто; з однолітками часто буває пихатим, заздрісним, нечесним.

• Романтичний • Розумний • Відмінник • Любить батька й маму • Має багату уяву • Гарно малює, особливо коней • Пишається батьком• Гоноровий • Ображає поранену сороку • Самотній • Гордий • Зарозумілий • Підступний.

Юлько Ващук — герой, характер якого формується під впливом надмірної любові батьків та їхнього ставлення до людей, яких вони вважать нижчими за соціальним статусом. Однак поруч зі славолюбством, зверхністю, зневажливим ставленням до інших, заздрістю, нечесністю в цього хлопчини є й позитивні риси. Він глибоко емоційний і вразливий. Юлько спалює свої малюнки через те, що Славко порівнює його коней з уже десь баченими; не може змиритися з тим, що його батько привласнив чужі думки, роздуми, видавши книгу-плагіат про Львів.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

У поезії змальовано поетичний образ матері — берегині роду, символ чистоти, щирості, любові.

Окрім того, автор порушує тему прощання з батьківською хатою, з дитинством.

Цей момент переживає кожен, і він завжди тривожний і болісний. Упродовж усьогожиття терпкий щем серця буде нагадуванням про рідну домівку, батьків:

 

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І,звичайно, усе життя супроводжують нас материнські очі, сповнені любові, турботи, ніжності:

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.
ОНО?

"Джури козака Швайки" - це тільки перша частина приголомшливої трилогії Володимира Рутківського. Можна сказати, що цей твір - наш український Гаррі Поттер! І тільки відсутність реклами, невеликий тираж і українська мова, якою, на жаль, володіють не всі, не дозволили цій книзі повторити успіх знаменитого серіалу Джоан Роулінг. Тут є абсолютно все, що повинно бути у книзі для підлітків:  динамічно розвивається сюжет, не надто складний, не дуже простий;  трошки чарівництва; герої, на яких можна рівнятися; є чого повчитися.
Книга розповідає про ті часи, коли козаки вже були, а справжньої Січі ще не було, про той період української історії, коли наші предки зрозуміли, що дати відсіч татарам можливо  тільки спільними зусиллями.
Головні герої - два хлопчики, які знай собі пасли курей та корів, а потім опинилися в самому епіцентрі подій, там, де в дніпровських плавнях козаки билися з татарськими ордами. Які ж колоритні і потужні персонажі вийшли у Рутківського - і діти, і дорослі! Але моїм улюбленцем став Санько – дванадцятилітній хлопчик, майже мій ровесник. Санько – один син у матері. Мати його дуже любить. За характером він мрійливий, спокійний, розважливий. Він має незвичайні здібності - уміє подумки віддавати накази й прохання, навіювати думки. «…найбільше Санькові до вподоби блукати поміж небом та землею. Ось так: заплющиш очі, розслабишся, ніби поринаєш у сон - і ширяєш могутнім орлом у тому безмежжі, наслухаєш тишу, вдивляєшся у те, що миготить перед заплющеними очима. І, бува, часом таке побачиш, що аж душа у п’яти проситься. То промайне небом щось блискуче, схоже на велетенського птаха з непорушними сріблястими крильми, втікаючи від гемонського гуркоту, то привидяться чудернацькі будівлі, точнісінько такі, як ото поставити одну на одну десять хат. Погано лише те, що дідо не дозволяє йому довго блукати подумки. Бо, каже, так можна не втриматися і розповісти комусь, що з ним було чи ще буде».

 Він з своїм другом Грициком потрапляє у різні пригоди. Що б не трапилося з друзями, він виявляє самостійність, наполегливість, кмітливість, дорослість. Санько не вважає себе дитиною, він, хоч і малий, але вже може бути справжнім козаком і битися з татарами нарівні з своїми товаришами. Він вправно скаче на коні, може ходити в розвідку і залишається непоміченим.

Він дуже жалісливий до свого вчителя і старшого друга – діда Кудьми. Намагається врятувати діда від неминучої смерті, а коли той все ж помер, Санько тяжко переживає цю втрату.

Мені сподобалося в цій книжці все, усі пригоди. Один з них, дуже яскравий, епізод із страшною хижою дикою кішкою: «Санько напружено вдивлявся у сіру пляму, котра піднімалася вгору.«Не лізь, - подумки умовляв він її, як ото нещодавно курчат на своєму подвір’ї. - Ти ж сита. Навіщо тобі ще й ми? Ну, не лізь же далі, зупинися!»У відповідь почулося зле сичання. Два вогники блиснули у Саньків бік. Та він був ладен присягнутися чим завгодно, що сіра пляма завмерла!«Молодець, - подумки продовжував він говорити з дикою кішкою. - Йшла б ти собі до лісу, га? Ну, що тобі варто це зробити? Там же поживи скільки завгодно. Ну, йди тебе, йди геть!…»Він уявив, як дика кішка, зупинившись, почала роздумувати, що їй робити далі. Потім вона розвернулася і поволеньки стала спускатися по стовбуру…За мить під Сторожовим дубом почулося м’яке гупання.- Пішла! - зраділо видихнув Грицик». Хотілося б, щоб більше було таких людей, як Санько, у наш час. Україна могла б пишатися ними.