"Наталка Полтавка"- твір пронизаний багатьма українськими традиціями, своєрідними діалектами. Мені подобається цей твір тим, що він дуже близький до нашого українського побуту, звичаїв. Цей твір показує справжніх українців. Герої - патріоти свого краю, які стикаються на своєму шляху з різними подіями та ситуаціями. Вони кохають, працюють, сумують, радіють, плачуть... Коли читаєш цей твір, то розумієш як жилося декілька століть назад. Як себе почували люди, як переживали ті чи інші негаразди свого життя. Ми прослідковуємо справжні українські традиції, які зараз уже, можливо, забуті. Тому, на мою думку, цей твір якнайкраще доносить нам усе українське, усе близьке нам особисто і українському народу вцілому
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
1РІ РЕТ2. Як ставилися діти до полоненого німця Фрідріха з новели Любові Пономаренко «Гер переможений»
Щоб було зрозуміліше, спочатку наведу цитати з твору:
"Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: "Гут… кіндер… гут". А коли німців повели у барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці."
"І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок."
Звідси видно, що німець був для них дивним і незрозумілим полоненим. Їм було цікаво з ним, але вони зовсім не поважали ні його самого, ні його праці. Вони руйнували все, що робив чоловік. Це можна пояснити багатьма причинами. Полонений прийшов як ворог у їх країну. Якщо ще у цих дітей загинули батьки, то це ще підсилювало негатив. Але вони були дітьми - їм цікаво все нове, їм хотілося уваги, їх тягнуло на пригоди.
Однак видно, що вони не тільки знущалися з нього та його праці, насміхалися, завдавали болю, адже, коли пройшли роки, вони запам'ятали цього чоловіка, запам'ятали нагідки, які символізували біль та розпач полоненого, запам'ятали фотографію його дітей...і десь глибоко всередині їх мучила совість, адже їм здавалося, що саме їх Фрідріхові діти питають, де їхній тато.