Письмовий переказ найбільш вражаючого епізоду з повісті «Гуси-лебеді летять» (з аргументацією свого вибору)

Коли поета попросив лицар до йому з коханою , лицар готовий віддати будь-що, щоб той йому допоміг. Поет зробив все це задарма і коли, через деякий час, лицар запропонував тому життя в прекрасному замку, але він мав би писати вірші тільки для лицаря, той відмовився. Він сказав, що ту послугу він зробив лицарю задарма і не просить нічого, що йому важливіше служити та писати народові, щоб той наспівував його щирі пісні, а не "писати в неволі в золотих кайданах". В цьому і полягало його щастя, що не дивлячись на його бідне життя він радів йому та ніколи не просив захмарних подяк.

Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих.
Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення до всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися.
Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на до ншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.