Сенкан до слова Фрідріх з оповідання Гер Переможений​

ответ:Соси и не списуй

Объяснение:

До написання "Лісової пісні" Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає". Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра. "Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду. Свій твір поетеса назвала драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, у якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У "Лісовій пісні" Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Сюди напровесні прийшов до лісу юнак Лукаш і заграв на сопілці. Полилася дивна мелодія, краща від пісні весни — "весна ще так ніколи не співала". Сила пісні чарівна, незвичайна. Під її звуки оживає навіть природа. Дивно, прекрасно, солодко грає Лукаш, а ліс вторить цій мелодії своїм життям. "На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріша дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти". Музика Лукаша розбудила від зимового сну Мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. У музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. Саме в цю весняну пору зароджується кохання Мавки й Лукаша. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: "Ох! Зірка в серце впала!" Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. Глибоке й самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Мавка перша запитує: "Чи гарна я тобі?", захоплюється, що люди, як голуби, паруються "навік" Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.

Чим довше живу та більше взнаю, тим більш суперечливим постає світ переді мною. З одного боку, в ньому є чимало доброго. Є батьки, які люблять мене та піклуються про мене. В нас є затишний будинок, де можна сховатися від холодів та негоди. Ще в мене є друзі, з якими мені цікаво проводити час, які допомагають, коли мені це потрібно. Крім того, мене оточує багата та природа, що дарує усе необхідне для життя, до того ж радує очі своєю красою. Є безліч цікавих речей у світі, що роблять його по-справжньому чудовим.

А з іншого боку, в нашому світі є багато болю – хвороби, нещасні випадки, злочини, війни, знищення природи, людська ненависть, зрада, підлість, жадібність, заздрість. Хоч вони не трапляються з кожним з нас щосекунди, проте ми часто чуємо про них від інших, взнаємо з телебачення та інтернету. І це, безумовно, лякає. Не лише через те, що починаєш усвідомлювати, що в житті може трапитися будь-що, в тому числі й погане, а й тому, що, мабуть, чужого болю не буває. Хіба можна спокійно дивитися на горе того, хто втратив близьку людину? Хіба нам байдуже, коли хтось плаче, бо його образили, зрадили? І як цьому зарадити?

Нажаль, часто я помічаю, що люди стають байдужими до нещасть інших. Усі ми надто заклопотані, виснажені, не маємо часу, сил, грошей. Ми перестаємо співчувати людині, в якої неприємності чи горе. Ми кажемо «сам винен» або «треба було думати раніше». Ми з полегшенням зітхаємо, що неприємності оминули нас самих. Нас привчають до того, що кожен сам за себе і всього має досягати своїми силами. Проте, сили кожного – не невичерпні, часом саме їх раптовий кінець спричиняє хвороби, нервові зриви, крах планів та втрату близьких. Саме тому, що ми всі – люди, ми маємо спробувати бути добрішими один до одного.

Крізь усю багатовікову історію людства, де одні люди використовували інших, саме доброта звичайних людей допомагала йому виживати. Добрі жінки не переставали турбуватися про дітей – і своїх, і чужих, покинутих, чоловіки – підтримувати їх та допомагати один одному, друзі – ділитися хлібом та дахом над головою, лікарі – рятувати хворих, сміливі – переховувати невинних втікачів. Без них – добрих людей – навряд чи наша цивілізація зайшла б так далеко.

Добро – це бачити в людині насамперед людину, а не чужака, ворога, конкурента, інструмент досягнення цілі. Це зробити для іншого те, що складно для нього, але зовсім легко для тебе. Добро – це людяність, взаємодо це особливе ставлення одне до одного та до всього живого на планеті. Саме добро, а не нові технології та багато грошей, рятує світ та людство від фізичного та духовного знищення