1.Як звуть головну героїню твору? 2.У якому місті проживає Софійка? 3.До якої важливої події готувались у родині Софійки? 4.Без чого у родині дівчинки неможливо було виходити заміж? 5.Назвіть друзів та однокласників Софійки. 6.Що сталося з коралями, які дали поносити Софійці? 7. Дівчинка вирішила врятувати Вадима від…. 8. Щоб потрапити у минуле, потрібно було…. 9. Слово, за до якого можна було повернутись із подорожі в минуле? 10. З ким знайомиться Софійка, мандруючи зі світлинами в минуле? 11. Як поводить себе Софійка, потрапляючи в минуле? 12.У яких часових вимірах відбуваються події у творі? Прокляття роду кулакывських

Білі руки роботи бояться

Більше діла — менше слів

Більше робити, а менше — говорити

Балаканням роботи не почнеш і не закінчиш

Без діла слабіє сила

Без охоти нема роботи

Без охоти не скоро йдуть до роботи

Був би початок, а кінець якийсь та буде

Без початку нема кінця

Будинки зводять не язиком, а сокирою

Була б охота — знайдеться всяка робота

Була б охота — буде гарна робота

Від діла до діла у кожного своя дорога

Із шкури вилазить — так робить

Так багато діла, що аж голова біла

Відчиняй пане ворота, — іде твоя робота

Дай Боже, час і добру пору (як починають роботу).

Дай Боже, щоб робилось, — аби не псувалось!

Добрий початок, половина діла.

Задихався, як віл в борозні.

Кінець діло хвалить.

Кому до поту, а кому в охоту.

Ніколи — і носа втерти.

Наліг, як циган на ковадло.

От тобі віз і перевіз.
– Оце тобі все діло зробив.

Очам страшно, а руки зроблять.

Роботи — до сьомої суботи.

Тягни кобило, хоч тобі не мило (робить, робить, — та само собі і приказує).

Узялися за діло, як воші за тіло.

Щира праця мозолиста

Бджола мала, а й та працює

Діло майстра величає

Для нашого Федота не страшна робота

Ранній пізньому не кланяється

Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися

Без труда нема плода

Щоб рибу їсти, треба в воду лізти

Не побігаєш — не пообідаєш.

Де руки і охота, там спора робота.

Не журись, та за діло берись.

Яка кроква, така й лата, яка праця, така й плата.

Взявся за гуж, не кажи, що не дуж.

Гірко поробиш — солодко з'їси.

Доки не впріти, доти не вміти.

Хто дбає, той і має.

Попороби до поту, то й поїси в охоту.

Без трудів не їстимеш пирогів.

Лежачого хліба ніде нема.

Білі руки чужі труди люблять.

Без діла жить — тільки небо коптить.

Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.

Ану вставай, чоловіче, третій півень кукуріче.

Маленька праця краща за велике безділля.

Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде.

Не святі горшки ліплять.

Не навчишся плавать, поки в вуха води не набереш.

Коли не пиріг, то й не пирожися, коли не тямиш, то й не берися!

Роботящі руки гори вернуть.

І коваль, і швець, і кравець, і на дуду грець.

Доброму коневі — не довгі версти.

У вмілого руки не болять.

В умілого і долото рибу ловить.

Коваль клепле, доки тепле.

Анастасия Гавриловна Лисовская (родилась ок. 1506 г. - ум. ок. 1562 г.) была дочерью священника Гаврилы Лисовского из Рогатина - небольшого городка на Западной Украине, расположенного юго-западнее Тернополя. В XVI веке эта территория принадлежала Речи Посполитой и постоянно подвергалась опустошительным набегам крымских татар. Во время одного из них летом 1522 года юная дочь священнослужителя попалась отряду людоловов. Легенда гласит, что несчастье произошло как раз накануне свадьбы Анастасии.

Сначала пленница попала в Крым - это обычный путь всех невольниц. Ценный «живой товар» татары не гнали пешком через степь, а под бдительной охраной везли на лошадях, даже не связывая руки, чтобы не попортить веревками нежную девичью кожу. Пораженные красотой полонянки крымчаки решили отправить девушку в Стамбул, надеясь выгодно продать ее на одном из самых больших невольничьих рынков мусульманского Востока.

В столицу султанов прекрасную пленницу отправили на большой фелюке, и продавать ее повез сам хозяин - его имя история не сохранила. По прихоти переменчивой Судьбы в первый же день, когда ордынец вывел пленницу на рынок, она случайно попалась на глаза оказавшемуся там всесильному визирю молодого султана Сулеймана I, благородному Рустем-паше. Турка поразила ослепительная красота девушки, и он решил купить ее, чтобы сделать подарок султану. Не в обиду будь сказано актрисе Сумской, но судя по описаниям в исторических хрониках, ее красота далеко не отражает истинного внешнего облика Лисовской, в которой, вероятно, кроме украинской текла и польская кровь.

Однако подобные подарки падишаху не делались просто так - сначала пленницу тщательно осмотрели опытные лекари и дали заключение: она девственница и абсолютно здорова. Иначе Анастасии никогда не видать Топ-Капы, или «Дома Радости», как высокопарно именовали в Блистательной Порте гарем султана.

По законам веры падишах мог иметь четырех законных жен. Дети первой из них становились наследниками престола. Вернее, наследовал трон один первенец, а остальных часто ждала печальная судьба: все возможные претенденты на верховную власть подлежали уничтожению.

Кроме жен, повелитель правоверных имел любое число наложниц, которое пожелает его душа и потребует плоть. В разное время при разных султанах в гареме жило от нескольких сотен до тысячи и более женщин, каждая из которых непременно была удивительной красавицей. Кроме женщин в гареме состоял целый штат евнухов-кастратов, служанок разного возраста, костоправок, повитух, массажисток, врачей и тому подобных. Но никто, кроме самого падишаха, не мог посягнуть на принадлежащих ему красавиц чисто физически. Руководил всем этим сложным и беспокойным хозяйством «начальник девушек» - евнух кызлярагассы.