Справжньою патріоткою України є поетеса Ліна Костенко. Вона вибрала долю митця українського слова у тоталітарній суспільно-політичній системі, лояльною до якої аж ніяк не могла бути. Для неї поезія і правда — тісно пов'язані між собою. Служити поезії — служити істині!
Правда людська, про яку писала Ліна Костенко як про "матір поезії", зовсім не збігалася з офіційною проголошуваною правдою. А час показав: без цієї правди не могло бути справжнього мистецтва. В умовах бездержавності слово було чи не єдиним оберегом нації. Тому так гнівно звучать слова поетеси, які на довгі роки стали її творчим кредо:
Поезія — рідна сестра моя.
Правда людська — наша мати.
Тема України, безумовно, є наскрізною більшості поезій Ліни Василівни. У них образ "батьківщини" тісно пов'язаний з категоріями "пам'ять і духовність". Ідея української державності є визначальною для всієї громадянської лірики поетеси, зокрема поезій: "Біль єдиної зброї", "Я хочу на озеро Свитязь", "І засміялась провесінь: Пора!", "Місто Ур", роману у віршах "Маруся Чурай", творів "Берестечко", "Княжа гора" та інших. І в усіх цих творах пульсує єдина думка: без власної держави народ перетворюється просто на натовп, позбавлений національної свідомості.
Майже в усіх поезіях Ліни Костенко, присвячених Україні, всі думки й почуття є глибоко патріотичними. Згадаймо з цього приводу рядки з вірша "Біль єдиної зброї":
...Шматок землі
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після Мій предковічний мій умитий росами, космічний
вічний...
Духовність людини обов'язково пов'язана з її патріотизмом. Аналізуючи поетичні збірки Л. Костенко, можна звернути увагу на вірш "І засміялась провесінь: Пора!". На перший погляд, у ньому немає жодних декларацій, жодних формулювань власного творчого кредо Л. Костенко. Але чому поетеса саме цією поезією відкриває свої збірки? Може, вона фіксує одну із миттєвостей у житті, коли відчула причетність до свого народу, до його історії. Ось, наприклад, Чорний шлях — так у народі прозвали дорогу з України до Криму, по який нападники вели тисячі невільників у рабство. А ось і Великий Луг — місце в середній течії Дніпра, трохи нижче від Острова Хортиця. Тут зароджувалось і формувалось козацтво. Саме тому Великий Луг був символом боротьби за волю. Ставлячи поряд Чорний шлях і Великий Луг, поетеса подає своє розуміння української історії. Ліна Костенко іде за часом, як за плугом, бо це стало закодованим життєвим кредом поетеси.
її твори сповнені дивовижної енергії протесту проти нищення національного духу. Так, у поезіях "Місто Ур" та "Плем'я Тода" стверджується думка про необхідність шанобливого ставлення до своєї історії:
Є боротьба за долю України.
Все інше — то велике мискоборство.
Отже, Ліну Костенко критики по праву називають "королевою української поезії". Вона — серце й душа народу! Без правди не може бути справжнього патріота своєї Вітчизни, як не може бути справжнього блакитного неба над золотими нивами України.
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Тема, ідея, проблеми які порушуе автор у творі, цитатна характеристика (виписати з тексту) Дракона Грицька, князя, Пустельника, Лицаря Лавріна
Великий Кобзар відіграв величезну роль у розвиткові національної і соціальної самосвідомості українського народу. Боротьба проти будь-якого гніту, в тому числі й національного, була в концесії Шевченка боротьбою за те, щоб розчистити шляхи для вільного розвитку як українського нарощу, так і інших гноблених народів. І все це він робив не балачками, ні роз-мовами, а великою, геніальною силою своїх поетичних творів. Патріотичні ідеї Шевченка зросли на життєдайному грунті багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність, проти соціального і національного гніту. Героїчне минуле України привертає увагу молодого Поета не саме по собі, а як дійовий побудник сучасного становища народу, як засіб для піднесення патріотичного почуття:
Україно,
Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько! /”Тарасова ніч”/.
Поет розуміє, що немає і не може бути вільної, щасливої і радісної вітчизни, поки “…скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві… /”І виріс я на чужині”/. Шевченкові герої – це люди кровно зв’язані з батьківщиною. Це подвижники, для яких немає вищого почуття, ніж гаряча любов до стражденної матері-вітчизни. Такими патріотами були вожді народних повстань – Наливайко, Тарас Трясило, Богдан Xмельницький, Богун, Залізняк, Гонта