Доведіть що твір М.Рильського у теплі дні збирання винограду вишуканий зразок неокласичної інтимної лірики

анр: сонет. Мотиви: відтворення краси почуттів людини, її єднання з природою, стану закоханості у світ. Художній напрям, стиль: неоромантизм. Художні особливості: вічність і кохання, близькість до нас людей, які жили так давно, але відчували так само, передає вірш «У теплі дні збирання винограду». Душа Еллади мов прокинулась на мить, коли М. Рильський змалював зустріч грецьких юнака та дівчини, селян-виноградарів. Цей вірш — гімн коханню й молодості: І він потягся, як дитина, радо І мовив: — Добре бути молодим У теплі дні збирання винограду.   Вірш розкриває перед читачем велику радість і повноту життя: першу зустріч з милою, зародження першого хмільного почуття. Весь світ навкруги надихає близькістю щастя. Поет прославляє почуття любові, якому надає античного колориту, естетично підносить його.             Вірш «У ТЕПЛІ ДНІ ЗБИРАННЯ ВИНОГРАДУ...» — це гімн життю і молодості, що відо­бражає шукання юної душі, яка прагне щастя, радості й любові. Аналізуючи цей ранній сонет М. Рильського, перекладач А. Содомора характеризував його ідею так: сонетна форма для Рильського — келих, а вміст у ньому — вино: кожен, хто намагати­меться перекласти ці рядки іншою мовою, має зберігати як форму, так і вміст (букет), аби не за­шкодити смакові вина. На таку метафору здобулися й засоби милозвучності вірша: У теплі дні збирання винограду Її він стрів. На мулах нешвидких Вона верталась із ясного саду...   Тут звукове інструментування на «н» сприяє уповільненню ритму поезії, навіює медитативний настрій, із яким людина зазвичай насолоджується видивом достиглих грон, збирає виноград або смакує коштовне вино. У такій інтерпретації виноград постає «образом образів» — єднанням не лише чотирьох першооснов світу, чотирьох пір року, а й п’яти чуттів: «Зір, слух, дотик, смак, за­пах — усі [вони] дають нам змогу відчути терпкувато-солодкий смак самого життя». Цілісний образ природи в попередньому рядку (ясний сад) наче розщеплюється в наступному на складові частини, які тут уже характеризують людину (ясна, як сад). Так навіть у цьому «мікро-образі», побудованому на повторенні дещо видозмінених слів, утверджується гармонія людини і природи — один із провідних мотивів усієї творчості М. Рильського.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/r/rilskij-maksim/3563-analiz-u-tepli-dni-zbirannya-vinogradu-rilskij Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Объяснение:

Уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.а от як починається "енеїда" котляревського: еней був парубок моторнийі хлопець хоч куди казак,удавсь на всеє зле проворний,завзятіший од всіх бурлак.і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.і пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні — про сагайдачного, про вільну запорозьку січ.сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. у пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя — злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. далі стоять "п'явки людські", що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі. не обминає котляревській тих, що святими, волоцюг, п'яниць, невірних дружин.а в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.дія поеми розгортається далі, разом з енеєм ми бачимо нарешті праведників. але й рай там не попівський, а козацький: для них все празники були; люльки курили, полягавши,або горілочку нарешті до берегів тібру, еней і його товариші освоюють цю землю. чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. бійка на землі переходить у бійку на небі — і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б'ються за якийсь мотлох: венера лайки не стерпіла,юнону стала інчується "енеїда" перемогою енея та здійсненням пророцтва. але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного січчю.котляревський зробив свою поему дійсно народною. і це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми , життєрадісність.

  на  уроці  української літератури ми прочитали  оповідання  володимира винниченка < федько-халамидник> .        як  тільки я  прочитала перший  абзац мені федько не сподобався. ніхто  б не хотів товарищувати з такою розбишакою.ніколи я не зустрічала таких людей. але після того  як я прочитала це оповідання до кінця федько став моїм улюблений героєм. це дуже  був  гарний товарищ.  він був взмозі підтримати  друзів у тяжку  хвилину. через  це відплатився своїм життям,  яке вже  ніколи не повернеш.          федько-халамидник -  мій  улюблений літературний герой. 111