Сенкан про Юлька Ващука з твору Шпага Ставка Беркути

 Здавна ми чуємо про козаків, які вони були мужні, сурові, дружні та багато чого іншого. Але хтось задумавувся про те, як вони цього досягли?

       Хтось відповість, що вони дуже багато тренерувалися, твоя правда, але ж тренування не виховають дружність! Хтось відповість, що вони це все отримали при вступі до Січі. Так, це правильна відповідь!

        Давайте ж поміркуємо, як вони потрапили перш усього до січі. Особисто я вважаю, що для прийняття до січі, козаки повинні показати свій характер та ті самі риси які ми перелічували спочатку.

         А там вже і до війни не довго залишилося. Козаки не тільки вірні друзі, а ще й дуже відважні та храбрі войни! На війні вони себе показали як одна сім'я. Козаки- це приклад для сьогоденних молодників, які сидять за своїми компьютерами та навіть не представляють. як тоді козаки, потом кров'ю воювали за цей теперешній час.

         Беріть приклад з козаків, тому що вони для нас рідні пращури, та мудрі войни, які воювали за нашу Україну.

Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи ігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим ів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.

• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».

• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».

• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».

• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».

• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»

• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».

• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»