Бабуся соля за синьомордів до себе в гості?​

Серед героїв світової художньої літератури король Лір є одним з найвідоміших персонажів. Його образ став символом поруганного, ображеного батьківства. Прийнято вважати, що король Лір, обманутий невдячними дочками, гідний всілякої співчуття. Але не винен він сам у своїй трагедії? Спробуємо в цьому розібратися.

На мій погляд, сюжет трагедії В. Шекспіра «Король Лір» дещо нагадує казковий: у короля три дочки; старша і середня жадібні, дурні і безсердечні; молодша доброчесна, але до пори до часу їй доводиться терпіти несправедливе ставлення з боку близьких. Казкової видається мені і зав’язка цього твору. У багатьох народів в казках цар або король спеціально дає синам (женихам, невісток і т. П.) Завдання, призначає їм випробування, щоб перевірити їх розум, кмітливість або людські якості. Король Лір, вирішивши скласти з себе «ярмо турбот», вибрав досить оригінальний б поділити свої володіння між трьома дочками:

Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в 16—17 століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Перед ними, як зірка, світився яскравий образ далекої вітчизни.

Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «Маруся Богуславка». «Дівка-бранка Маруся, попівна Богус-лавка» приходить до темниці, в якій уже тридцять літ сидять козаки, і звільняє їх. Невільники повертаються додому «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий».

У думі Маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:

Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лако.мства нещасного!

Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини.

Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. Та паша пробачає Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей.

Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. Зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. Любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю.

Отже, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Та Маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. Покинути їх вона не могла.

Висновок: Маруся Богуславка - справжня патріотка українського народу, героїня яка є прикладом для наслідування.

Детальніше - на -