Твір — роздум чи вислухати сучасні українські до Шевченка, висловлених у посланні і мертвим, і живим

Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дні­провських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія ста­ти «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.

Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монас­тир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старо­винний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національ­ної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.

Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,

Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещо­давно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити кар­тини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, по­стає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплю­ючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.

Експресіоністська образність в українській літературі. (Сучасні літературо­знавці зазначають, що уперше термін вжито у 1911 році німецьким поетом Г. Вальденом, але в українській літературі риси експресіонізму з’явилися у 20-ті роки XX ст. у творчості А. Головка, Миколи Хвильового, М. Куліша, а далі Д. Павличка, Л. Костенко, І. Драча. Але одним із перших засоби екс­пресіонізму використовує В. Стефаник.)

Використання засобів експресіонізму у творчості В. Стефаника. (Експресіо­нізм — це така течія у модернізмі, яка базується на емоційній виразності, осо­бливій загостреності зображувальних засобів з метою впливу на читача. Цій течії притаманний соціально-критичний пафос.)

Протест проти соціальної несправедливості і засоби імпресіонізму. (Горе селянина, його соціальну незахищеність зображено «коротко, сильно і страшно» і в новелі «Камінний хрест», і в новелі «Новина». Засобом ім­пресіонізму у творчості Стефаника є перш за все б побудови сюжету, у центрі якого виразна гротескна деталь. У новелі «Камінний хрест» — це гой самий хрест, який воздвиг Іван Дідух собі й дружині ще за життя. 1 цей хрест набуває значення символу, який виражає головну думку сильно й експресивно: жити у такому суспільстві неможливо, але й без Батьківщи­ни — не життя. Вчинок Гриця Летючого з новели «Новина» приголомшує одразу: вбив власне дитя з любові й жалості, бо не міг бачити, як умирає дитина з голоду. Гротескність події покликана вплинути на почуття читача, змушує замислитися над соціальною несправедливістю.)

Експресіонізм у антивоєнних новелах. (Одним із прийомів експресіонізму є емоційна організація монологічного мовлення. Саме цей прийом бачимо у новелі «Сини», де сюжет, на перший погляд, абсолютно реалістичний, але постає він не у хронологічній послідовності і має на меті не зображен­ня типового характеру в типових обставинах, а дорівнює події внутрішньо­го бутл’я подіям зовнішнім. Відтак єдиною реальністю залишаються емоції та переживання головного героя, майстерно передані через градацію по­чуттів, висловлених героєм у різкій емоційній формі. Емоційно несподіва­не сприйняття світу, де точаться війни, зображене через дітей, як у новелах «Діточа пригода» або «Піступка». Експресивна виразність авторської думки досягається саме таким чином.)

Новела — особливий жанр. (В. Стефаник використовує найчастіше саме новелу, бо цей жанр у короткій формі може передати дуже виразно автор­ську думку, адже для цього жанру не існує диктату сюжету. А для експресі­онізму сюжет, його форма має підпорядковане значення. Головне — форма впливу, форма подачі думки.)

Вражати — значить спонукати до думки та дії. (Усі новели В. Стефаника у центрі уваги тримають особливу подію або вчинок, які вражають, навіть при­голомшують своєю трагічністю. Мета автора — вразити, змусити до дії. Робить він це часто саме засобами експресіонізму — особливою емоційно виразною манерою зображення подій, які мають важливе значення не лише для голов­них героїв.)