Проект життя і творчість Всеволода Нестайка

Всеволод Нестайко - письменник, класик сучасної української дитячої літератури. Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя.

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичів, тепер Житомирської області. Закінчив 1952 р. філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Працював у редакціях журналів "Дніпро", "Барвінок", видавництвах "Молодь", "Веселка". Написав повісті, оповідання, казки для дітей. Він є автором збірок оповідань "Шурка і Шурко" (1956), "Це було в Києві" (1957), повістей "В Країні Сонячних Зайчиків" (1959), "Пригоди Робінзона Кукурузо" (1964), "Таємниця трьох невідомих" (1970), "Тореадори з Васюківки" (1973) "Одиниця з обманом" {1976), "Пригоди Грицька Половинки" (1978), "Пригоди журавлика" (1979), "Незвичайні пригоди у лісовій школі" (1981), "Чудеса в Гарбузянах" (1984), "П'ятірка з хвостиком" (1985), "Скринька з секретом" (1987), збірки казок "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків" (1988), збірки детективів "Таємничий голос за спиною" (1990), п'єс "Марсіанський жених" (1968), "Робінзон Кукурузо" (1970), "Вітька Магеллан" (1975), "Пересадка серця" (1983), збірки п'єс "Слідство триває" (1989) та інших. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей

країнська народна творчість: думи та історичні пісні.

Історичні пісні та думи — жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі — усі ці події були мотивами українських дум.

До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін.

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням — до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій— козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу.

Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька "Котку, котку рябку, викопай нам грядку".

У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка "Історія України в народних піснях", там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.

Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.