Написати твір-характеристику одного з персонажів новели " Момент"

Объяснение:

Момент” Винниченко образ панни Мусі Образ Панни – це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, Опис зовнішності«Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, із солом’яним бриликом на колінах» Очі«А очі, як у зляканої лані, променисті, Чисті, великі». «Очі горіли напруженням і були великі, Прекрасні» Сміх«Ах, якби ви знали, який сміх у неї був! А сміх є дзеркало душі» Манери поведінки«Галантно повела вона рукою круг себе» «Вона вийняла з-під свитки хусточку і почала витирати мій лоб із серйозним і заклопотаним поглядом» Зовнішність в екстремальних ситуаціях«Панна, з повислими на ній соломинками, з великими очима, із суворо застиглою постаттю, здавалась якоюсь фантастичною феєю». «Волосся висмикнулось з-під хустки й дикими, серпосхожими пасмами обіймали лице. Свитка незграбно висіла на плечах і тягнула їх донизу». «З висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута, вона здавалась якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким». «Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя». Риси характеру«Убити себе зумію». «А знаєте, мені чогось зовсім не страшно… Цікаво тільки дуже». «—… Ви надзвичайно гарні зараз. — Я не знаю, що треба сказати на це» Вчинки«Стражники трусять уже товаришів… Якусь панночку шукають». Погляди на життя«…А ім’я — пошлість». «Як мене вб’ють,… напишіть так: «Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя». Більше нічого» «— Наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати». «А вона, ніби дивлячись собі в душу, обривисто-напружено говорила: — Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошліть… Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить зовсім не буде». «— Я буду носити вас в душі» Муся впевнена, що щастя – це сукупність коротеньких моментів. Людина все життя щасливою не може бути. Але не слід втрачати оптимізму й любові до життя.

Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну, щоб на довгі віки в самім корені підтяти її силу, розбити її народне життя. Найперші міста: Київ, Канів, Переяслав упали і були зруйновані до основи; їх слідом пішли тисячі сіл і менших городів. Страшний начальник монгольський Бату-хан, прозваний Батиєм, ішов на чолі своєї стотисячної орди, женучи перед собою вчетверо стільки всяких полоняників, що мусили битися за нього в перших рядах, — ішов поздовж руської землі, розпускаючи широко свої загони і бродячи по коліна в крові. Про який-будь опір на рівнім полі ніщо було й думати, тим більше що Русь була роз'єднана і роздерта внутрішніми межиусобицями. Декуди ставали опором міщани в своїх мурах, і непривичні до ведення правильної облоги монголи мусили не раз тратити багато часу, добуваючи брам і мурів топорами. Але слабі твердині падали, більше через зраду і підкупство, ніж силою поборені. Ціль походу страшної орди були Угри, багата країна, заселена племенем, спорідненим з монголами, від котрого великий Чінгісхан монгольський домагався, щоб йому піддалося. Угри не хотіли піддатися, і страшенний похід монгольської орди мав їм показати месть великого Чінгісхана. З трьох боків разом, після плану Батия, мала впасти орда до Угорщини: зі сходу в землю Семигородську, з заходу з землі Моравської і з півночі через Карпати. В тій цілі орда поділилася на три часті: одна, під проводом Кайдана, пішла бессарабськими степами в Волощину, друга, під проводом Пети, відділилася від головної орди в землі волинській і поперек Червоної Русі, через Пліснесько, змагала до верхів'я ріки Дністра, щоб перейти її вбрід, а далі розлилася по Підгір'ю, шукаючи проходів через Карпати. 

Я, праця, суспільство... Праця людини приносить суспільству матеріальне і духовне багатство, а людині дає поетичне натхнення, сповнює серце відчуттям радості буття. Праця не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення і щастя в житті, робить його цілеспрямованим. 

Я хочу, щоб життя було цілеспрямованим, осмисленим, а я була щасливою. Своє щастя я бачу в тій професії, яку я обираю — юрист, правознавець, правник. Може, не до кінця на сьогодні розумію свою професію. Але чітко знаю, що буду працювати і з законом, і з людиною. Законом захищати людину і очищати землю від погані. Цього захисту вимагає і хлібороб, і шахтар, і металург, і машинобудівник, і професор, і вчений. І завжди пам'ятатиму слова В. Симоненка: 

Ти знаєш, що ти — людина? 
Ти знаєш про це чи ні? 
Усмішка твоя — єдина, 
Мука твоя — єдина, 
Очі твої — одні. 

Людина — не "гвинтик" величезного маховика, людства. Це неповторна особистість. Дивись, юристе, не помились! Щоб захистити людину, доведеться вести боротьбу зі злочинцями, з бюрократами, апаратниками-демагогами, офіційними патріотами, що кожної миті "дбають про народ", а насправді обдирають його. Від імені своєї професії і всіх її працівників хочеться сказати: 

І тільки тих поважають мільйони, 
Хто поважає мільйони Я. 

Отже, моя професія правознавця законами повинна поважати мільйони Я, а значить стояти на боці прав Людини. Це і є Щастя.