Запишіть- Риси вдачі Олеся; Спільні риси вдачі; Мої риси вдач ответить!

31 січня 2019 року об 14 годині у Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбудеться презентація книги «Московська брехня» журналіста, письменника, голови Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України Петра Івановича Маліша.

Це спеціальне благодійне видання для захисників України, яке вийшло друком у видавництві ТОВ «Поліграфіст-3» за фінансової підтримки Хмельницької обласної ради і управління культури, національностей, релігії та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації.

Упродовж багатьох століть московити нав’язують українцям міфи про «спільність», «єдиний народ», «старшобратство» та інші, привласнивши історію Руси – України. Особливо активізувалися кремлівські ЗМІїні кілери в останні роки. Шовіністичній отруті протидіє автор «Московської брехні».

У своєму видані Петро Маліш, за словами автора передмови Олексія Тимощук, «…не лише будує барикади з історичних документів і зводить захисні споруди з досконалих фактів, але й атакує, наступає, маневрує в інформаційному просторі, завдає нищівних ударів, вперто й відважно викриваючи кремлівську облуду, яка отруює свідомість українців…»

Петро Маліш – журналіст, письменник, голова Хмельницькоої обласної організації Національної спілки письменників України. Його перу належать історико-публіцистичні книжки «Розгул червоного диявола», «Розгул диявола триває», «СТАЛІНОїди», «Безкровний серпень», «На зламі», повістей «Печаль месника», «Осічка» та ін.

Лауреат премій – всеукраїнської «За подвижництво у державотворенні» імені Якова Гальчевського (2004), регіональної «Скарби землі Болохівської» (2010) – в номінації: література, присвячена популяризації історії та культури Подільського краю; обласних – імені Дмитра Прилюка за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2015), імені Тараса Шевченка (2018). Нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2014).

Объяснение:

А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.

— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?

— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?

— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!

— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»

— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.

— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…

— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.