До поданого тексту введи сполучники зате, проте, щоб, якби та однозвучні з ними самостійні частини мови, правильно записуючи їх. Біля вставлених слів у дужках укажи, що це за частина мови. Івана у столиці вражало все, а найперше — рух. Усе тут кудись поспішало, бігло, летіло, метушилося. Зовсім не так, як у горах, де можна за прилягти на травичці й гати, як повільно пливуть хмари. Тут, напевно, висміяли би вже саме таке бажання. Іван роззирався довкола, проходячи повз яскраві вітрини та афіші. Він, на відміну від інших, нікуди не квапився, бо до вечора ще було далеченько. Його увагу привернув гурт людей, всередині якого щось відбувалося. У центрі кола стояв кумедно вбраний вусатий дядько, який горланив: «Атракціон! Атракціон! Хто переможе Велета, отримає кругленьку суму! Виходь, хто хоче заробити!»

Разлука для любви то же, что ветер для огня: маленькую любовь она тушит, а большую раздувает еще сильней...каждое слово уместно и бесконечно мило уже потому, что говорится оно самым дорогим на свете голосом.Судьбу нельзя два раза пытать... Не годится... Она узнает, подслушает... Судьба не любит, когда ее спрашиваютвливалась в мою душу весенняя грусть, сладкая и нежная, исполненная беспокойных ожиданий и смутных предчувствий, – поэтическая грусть, делающая в ваших глазах всех женщин хорошенькими и всегда приправленная неопределенными сожалениями о вёснах.Сегодня наш день, и никто у нас его не отнимет..

Це про неї, про Лесю Череванівну. Ще до народження дівчини приснився її матері незвичайний сон, який стара ворожка розтлумачила так: «Дочка в тебе буде на весь світ красою... Будуть із'їжджатись з усього світу пани й гетьмани, дивоватимуться красі твоєї доні, дароватимуть їй срібло-золото»..; Справдилося ворожчине слово. Виросла Леся пишною панною, і з дитинства їй було призначено стати нареченою самого гетьмана. Розквітало в дівочому серці кохання до нього, та дуже швидко Леся збагнула, що в гетьмана зовсім не вона на першому місці, а «військові речі». І хоча був гетьман Сомко лицар над лицарями, та що дівчині з того, «коли до неї козак не горнеться? » Зовсім інші почуття народилися в серці Петра Шрама. Щиро покохав він Лесю за її прекрасну вроду й лагідний дівочий характер. А що ж молода Череванівна після зустрічі з Петром? «Леся не спускала з його очей, а в тих очах сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовити ніякими словами». Жагуче почуття до Лесі спалахнуло в серці ще одного козака — відважного Кирила Тура. Навіть знаючи про те, що вона наречена самого гетьмана, він наважився викрасти її. Петро Шрам, визволяючи Лесю, б'ється з Кирилом Туром, іобидва сміливі козаки падають поранені, забувши про гетьмана, Череванівна кинулася до пораненого Петра: «...плаче, голосить, серденьком називає. Що їй тепер і той ясний жених, і те гетьманство?» А коли побачила вона, що Сомко не звертає на неї уваги, рятуючи її викрадача, дівоче серце навіки одвернулось од гетьмана. Виходивши Петра, Леся покохала його, але змушена була розстатися з ним. І хоч доводиться їй виливати своє горе слізьми, хоч страждає вона, та обов'язок понад усе: її наречений Сомко. Лесі не судилось стати дружиною Сомка. Був він страчений «беззаконним мечем». За свою душу лагідну, за добре серце вона була нагороджена долею — залишилася в парі з Петром. Найкращими рисами наділив П. Куліш свою героїню. Ідеальна зовнішність, гарна вдача — така Леся Череванівна. В її особі автор показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені українські жінки, і цим викликав неабияку симпатію до них.