Прокоментуйте думку літературознавця Iвана Дзюби про поему Шевченка «Катерина» як про твір, у якому зображено трагічні на- слідки втручання морально-руйнівної сили в традиційне селянське родинне життя

Жанр:  социально - психологическая повесть. История написания и прототипы героев.  В основу сюжета произведения легли подлинные события, имевшие место в селе Димки,  где с 1889 по 1 891 годы проживала Ольга Кобылянская.  В селе она глубоко узнала крестьянской жизни, в частности узнала в семье Константина Жижияна, який имел двух сыновей - Савву и Михаила.  В семье произошло трагическое событие: Савва, желая быть Единственным наследником родной земли, убил старшего брата Михаила.  На этом документальном материале писательница художественно отразил вечную библейскую тему Каина и Авеля, измены и искупления.  Впоследствии Савва - прототип Саввы Федорчука - эмигрировал в Канаду, где и умер.  Мариука Магис - прототип Рахиры - прожила девять лет с Саввой.  Когда он ее бросил, тяжело работала на земле, чтоб прокормить детей.  Прототипами второй персонаж "Земли" также жители села дымки. Темы: эпическая панорама  жизни;  освещение проблемы "человек и земля" на примере семьи Федорчуков, а также братоубийству (Библейская тема братьев Каина и Авеля) как социальная драма, как отступление от норм христианской  морали.  Всестороннее раскрытие психологии крестьянина в социальном, национального и психологическом измерениях. Идеи:  Среди основных идей писательницы - идея в фатальности судьбы: "Кругом нас находится какая-то бездна, ее вырыли судьба, но здесь, в наших сердцах, она самая глубокая", а также мнение о том, что уважать человека следует за труд и честность, а не за поля, Которые она имеет. Основная  мысль:  Глубокое значение земли в жизни крестьянина - и физическое, и духовное.  Земля - для крестьянина - это и воплощение добра и зла, создатель и разрушитель, воплощение судьбы.  Все происходит на земле и совета земли.  Она живет в мыслях героев, мечтах, натруженных руках.  Многозначные образ земли в повести упоминается более двухсот раз.

Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафо­ра «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві ме­тафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім бать­ків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво лю­бити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на пере­слідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматич­ну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмис­лює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.