Складіть анкету головного героя твору Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» (за фото

Пригодницька повість відомого дитячого письменника Олександра Гавроша розповідає про яскраві пригоди неперевершеного гірського силача Івана Сили. Прототипом головного героя повісті став легендарний закарпатський богатир Іван Фірцак, який виборов звання чемпіона Чехословаччини та Європи з кількох видів спорту і об'їздив півсвіту, виступаючи в цирку, де здобув чимало яскравих перемог. Він славився своєю могутністю та враженнями глядачів. Один з його виступів відвідала найвища персона – президент Чехословаччини. Після виступу, президент щиро подякував персонажеві та надав невеличкий опис Івана, його характер, який ми можемо прочитати у творі: « Молодий чоловіче, у вас прекрасне майбутнє, — промовив Президент на прощання Іванові. Я ніколи не помиляюся, повірте моєму досвіду. У вас є юнацька щирість, безпосередність почуттів і, звісно, неймовірні природні здібності. Але найголовніше – це те, що ми маємо в своєму серці. Тож нехай ваше серце й надалі залишається таким же відкритим для світу, яким побачив його я». Як ми бачимо, президент з точністю описав внутрішній світ героя, риси характеру, які справді йому належать.

Объяснение:

   Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку. 

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків. 

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. 
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.