Ким до війни командир Колодуб працював?

Садовником

Объяснение:

Творчість відомого українського письменника Б. Харчука вчить кожного з нас виховувати в собі бережливе ставлення до оточуючої природи, до її краси. Його твори здатні з самого дитинства прищепити читачам риси доброти, чуйності і відповідальності за оточуючий нас світ. Частіш усього ми бачимо непорозуміння людей до тих, хто знаходить підтримку і порозуміння саме у природі. На основі прочитаних мною творів я маю змогу зробити висновок, що людина і природа міцно і назавжди взаємопов’язані друг з другом. І тому ми повинні сприймати оточуючу нас природу не тільки очима, а й серцем і душею.

 

Ми повинні наслідувати справі героя творів Б. Харчука та робити все, що є в наших силах для збереження природи, для її розуміння і для найбільшого з нею зближення. Ніколи не слід знищувати рослинний світ, ніколи не слід ображати тварин, бо все те, що нас оточує у житті – теж живе. Прикладом для нас може служити Планетник – герой однойменного оповідання Б. Харчука, про якого він написав: «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави – усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це ж саме говорить багато повір’їв та народних легенд українського народу, які досить часто зустрічаються у творах письменника.

 

Для більшості творів Б. Харчука притаманна думка про збереження природи і її краси, і саме цю думку ми ніколи не повинні забувати, зробивши прикладом для себе і своїх вчинків героїв творчості письменника. Для того, щоб стати гідним членом нашого суспільства, «щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».

Верби, дуби, клени, тополі, ковила, ряст, очерет

цитати
«І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю, мов дівчину в зеленому гаї!»; «Кричать сови, спить діброва, зіроньки сяють. Понад шляхом щирицею ховрашки гуляють» (!);
«Вернітеся! Дивітеся — жита похилились, де паслися ваші коні, де тирса шуміла»; «На громаду хоч наплюй! Вона — капуста головата!»; «Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою»;
«Заквітчай голову дівочу лілеями та тим рясним червоним маком»;
«Дні минають, минають місяці — село навік замовкло, оніміло І кропивою поросло»; «Широкий битий шлях — із раю, а в рай — вузенька стежинка, та й та колючим терном поросла!»;
«Заросли шляхи тернами на тую країну — мабуть, я її навіки, навіки покинув!»; «Люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє!»