Аналіз вірша Юрія Іздрик вишиванка

Прочитавши однин з найвідоміших творів Оноре де Бальзака, повість «Гобсек», я замислився над багатьма питаннями: чому прагнення Гобсека ствердитися у житті та суспільстві привели до однієї єдиної пристрасті — нескінченого накопичення золота? Яким чином у героєві поєдналися дві такі різні людини, як скнара і філософ? Чому важке життя зробили Гобсека не наділили його мудрістю а лише зробили жадібним? Та й ще багато «чому?» і «як?».

Яким би не став головний герой повісті, але він добре засвоїв таке важке ремесло, як життя. Я вважаю, що у нього є чому повчитися. Адже Гобсек був надзвичайно працьовитим, він мав велику силу волі і проникливий розум. Він вчився на своїх помилках, з яких витягав максимум користі і потім двічі не помилявся в такій же самій ситуації. Та, на жаль, свої позитивні якості він прикладав не для того, щоб робити своє життя щасливим, а лише для того, щоб накопичувати багатство

Перенісши багато примх долі, Гобсек сформулював власні життєві принципи, яких і притримувався усе життя. Він не вірив ніяким переконанням, бо вони частіше усього залежали від обставин і часу, єдиним справжнім почуттям, яке було властиве людям, він вважав інстинкт самозбереження, а золото для нього було «найнадійніше земне благо», яке дає людині незалежно від її стану можливість «панувати над світом». І дуже шкода, що пристрасть до накопичення багатства перемогла в Гобсекові по-справжньому гарну людину, адже природою в ньому були закладені достоїнства та риси характеру, які б могли зробити його шановною людиною.

З погляду на історію про Гобсека, я можу сказати, що кожен з нас повинен вчитися жити. Треба вміти планувати своє майбутнє, вміти ставити перед собою реальну мету. Треба вміти працювати, вміти вчитися не на своїх, а на чужих помилках, треба прагнути до реалізації усіх своїх можливостей.

Особисто я бажаю відбутися у житті як справжня особистість. Я хочу, щоб мене поважали не тільки як гарного професіонала у своїй справі, а й просто як гідну та чесну людину. Я ні в якому разі не хочу, щоб головним для мене стали гроші, хоча при цьому планую заробляти стільки, скільки потрібно для того, щоб ні в чому не потребувати, словом, жити нормальним повноцінним життям.

Життя — це складне і важке ремесло, і треба докласти чимало зусиль, щоб навчитися йому.

Головний герой новели, десятирічний безпритульний хлопчик Мишко, потрапляє до дитячого будинку. Ззовні він «марний, обiдраний, босi ноги всi в грязі», та при цьому запевняє, що в нього є мама й тато, і живе він тут недалечко, а на запитання, чому ж він тоді голий і босий, хлопчик-сирота демонструє винахідливість, відповідаючи: «…чоботи є в мене, тiльки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утiк. I пальто в мене є, i шапка гарна – все мама поховала». Подив дітей посилився, коли «Мишко заспокоївся, пiдтяг штани, очi засяяли» і він заспівав надзвичайно гарним і сильним голосом народну пісню «Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче…». Та це ще були далеко не всі таланти й обдарування маленького Мишка. Не меншe враження він справив на всіх, коли витягнув «гребінь iз кишені, та як утне на йому губами: так i пориває до танку, i очі в усіх засяяли…». Автор неодноразово акцентує увагу на тому, що в дітей від радості «очі засяяли». Показуючи характер малого Мишка, автор звертає увагу й на вольову натуру хлопця, тоді, коли всі побігли їсти «на обiд дер зуп – без хлiба, без солi й без круп», а хлопець чемно відмовився, говорячи, що вже обідав «борщ iз м’ясом, i кашу молошну, i чай з булкою в накладку i… Мишко ковтнув слину й замовк». А коли всі весело і завзято обідали «Мишко стояв, схилившись на одвiрок, нахмурений. Все одхиляє убiк голову, нiби на той обiд i дивитись не хоче. Тiльки в горлi у його кавкало, мовби глитав великi камiнцi».

Реальне становище Мишка розкрилося підвечір, коли вихованці дитбудинку нагадали йому, що надворі темно і його, напевне, десь там уже шукають «папаша з мамашою». У відповідь хлопчик не витримав і несподівано заплакав, зізнавшись, що насправді безпритульний. dovidka.biz.ua Діти сприйняли його нещастя із співчуттям і вирішили «на раді» прийняти до себе – поки що таємно, а потім вилучити момент і просити залишити хлопчика всією «бурсою» в завідуючої Параски Калістратівни, яка вже стільки разів зарікалася нікого більше не брати до притулку, розрахованому і помешканням, і харчовим постачанням лише на тридцятьох вихованців, яких насправді було цілих дев’яносто. Оригінально вирішує письменник «оприлюднення» Мишка перед завідувачкою. Хлопець, який за цілий день не мав і крихти в роті, просить дітей чогось «пошамать»: «Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані я бачив – дві кістки лежать». «Собача» їжа й їлася Мишком по-собачому – він так голосно гриз кістку під ліжком, що Параска Калістратівна не могла цього не почути, а «тривожні очі» дітей при цьому ще більше посилили її підозри. Коли ж жінка намагається проігнорувати вмовляння дітей, «пильне її око щось загледіло. Зразу: – Ану, стій! – Мовчки поривчасто вхопила, розгорнула на хлопцеві шмаття, що його соромливо й старанно не давав він розгортати. Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене – живого не було на йому місця». Зрозуміло, що після побаченого чуйне серце виховательки не могло не розтанути. Діти визначають, що справа на їх боці за тим, що завідувачка у своїй кімнаті «реве», тож починають святкувати перемогу: «Невтримна радість, мов на крилах, підняла всіх, завертіла… Вихором закружило лахміття, довгі рукава, обiрванi лацкани, обмотки на ногах. Один водить рукою по руці, як смичком по струнах, другий товче кулаком, як у бубон, у надуту щоку; той – у боки, той навприсядки. I… шугають, як у метелиці, золоті блистинки – очі… I знову – вихор радощів – ще дужчий, ще буйнiший». Змальовуючи життя дитячого будинку в перші пореволюційні роки, С.Васильченко мав на меті показати, що в яких би «сумних і обідраних» умовах не були діти, їм завжди допомагає виживати, і в прямому і в переносному значенні цього слова, неймовірно велике багатство фантазії й уяви їх маленьких душ і ота, здається, всепереможна «радість життя», безпосередня дитяча веселість і гумор.

Объяснение: