творчому доробку Олександра Олеся — одинадцять поетичних збірок, більше двадцяти драм, численні опоетизовані народні казки, поеми, фейлетони, переклади. Його твори, повернувшись з чужини, навчають нас любити рідну землю, берегти народні духовні надбання.
Про сенс життя, про журбу й радість, про мінливість днів розмірковує О. Олесь у поезії «Айстри», яка була написана в 1905 році. Це твір глибоко ліричний, хвилюючий та філософський. Не випадково музику до поезії написав М. Лисенко, а за змістом та мелодійністю вірш нагадує «Журбу» Л. Глібова. У поезії «Айстри» зображено сподівання квітів на сонячні дні, на вічну весну:
І марили айстри в розкішнім півсні Протрави шовкові, про сонячні дні.-І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в’януть, де вічна весна…
Квіти тягнуться до світла, до життя, але сподівання їх марні, як марними були надії людей на покращення життя після революційних переворотів.
І вгледіли айстри, що жити дарма,— Схилились і вмерли… І тут як на сміх Засяяло сонце над трупами їх!…
Отже, останні рядки носять оптимістичний характер. Автор підкреслює безперервність життя. Хоч у світі якийсь час і панує смерть, темрява, безнадія, але все мине, сонце засяє над Землею.
Отже, поезія Олександра Олеся — це історія поневірянь, мук, трагедій і водночас надій, перемог і злетів. Яскравим прикладом жмутку полярно протилежних почуттів, незбагненних пристрастей є чудова поезія «Айстри».
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Ніч перед боєм Особливістю жанру твору є
Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
На мою думку, із цієї історії можна почерпнути багато мудрості. По–перше, відчайдушна спроба втечі Остапа й Соломії демонструє нам усю нескореність та волелюбність українського народу. Як і безліч селян в 30х роках 19 століття, вони не побоялися покинути рідний дім, аби віднайти свободу. Ні небезпеки, ні смертельні загрози, ні труднощі не змогли зупинити невпинний потік сподівань на вільне життя. Закохані чудово знали, якою може бути плата за їхню мрію, проте, не вагаючись, кинулися до волі. Їхня справжня віра й жертовність заради одне одного насправді вражає. Врешті за свободу їм таки довелося сплатити найвищу плату — життя. Соломія, намагаючись визволити Остапа, втонула в Дунаї, а парубок залишився вбитим морально й фізично, бо втратив кохану.
Объяснение: