1.Як звали вуйка(дядька) Сили? 2.Звідки був Міха Голий? 3.Що вручили хлопчині після двобою на атракціоні? 4.Що тримав у руках вишуканий панок, дивлячись на Івана? 5.Як звати доктора? 6.Коли були відбувалися тренування? 7.Де тренувався І.Сила, якщо була добра погода? 8.Ким був Магдебура у молодості? 9.Хто сидів у залі непорушно під час бою? 10. У якому транспорті І.Сила вперше їхав за місто? 11.Що сталося з доктором ? 12.Кого бачили біля автомобіля Брякуса?​

Кожен поетичний твір, про який з них не йшла мова, завжди намагалися вмістити велику життєву мудрість і об’єднати це з виконавчою красою поетичного слова автора. Безліч поетів тому створили велику кількість якісних творів для того, щоб порадувати своїх читачів і відкрити їм нову, раніше невідому і незрозумілу сторону життя. Існує безліч поезій, але тих, які дійсно красиво підносять явище патріотизму, насправді не так і багато. Саме з цієї причини саме гарні патріотичні твори знаходять свій відгук у душі людини, в особливості, якщо мова йде про українця.

Великий український поет Василь Симоненко у своєму прекрасному поетичному творі «Лебеді материнства» зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. У творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. Мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. Будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. І, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. У той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. Батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. Як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. У неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. Те ж саме можна сказати і про рідну країну. Батьківщину не можна вибирати. Багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. У житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. Щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. Для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. Відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. Я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.

Говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав Василь Симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. Людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. Вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. Зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.

Сочинение про «Весну»

Больше других времен года я люблю весну. И это не удивительно. Весна дарит мне чувство радости, грядущих перемен, особое весеннее настроение.

Первые лучи весеннего солнца говорят, что долгая и трудная зима, не будет больше трескучих морозов, метелей и снежных заносов, настало новое удивительное и радостное время. Дыхание весны ощущается во всем. Она пробуждает еще спящую природу к новой жизни. Греет солнце, тает снег, звенит капель, бегут быстрые ручьи. Все вокруг ликует и поет, радуясь приходу весны. Особенно люблю я слушать хор весенней капели. Это поразительная и не сравнимая ни с чем музыка, созданная природой, уставшей от долгой зимы.