Написати цитати до алегоричного образу коня Шептала

1. Змалку ненавидів табун, гурт і в загорожі, і на пасовиську волів бути сам.

2. Він сподівається на Степанову добрість.

3. З конюхом у нього особливі стосунки.

4. Він , Шептало, кінь особливий, кінь білий, а коли й попав у це бригадне стовпище, то завдяки злому випадку, химерам долі.

5. Шептало вперше пошкодував, що опинився на видноті

6. Серед усіх робіт він найбільше недолюблював крутити привід і їздити до міста

7. Він соромився упряжі, соромився становища робочої худобини

8. Йому кортіло будь-що виправдати Степана

9. Люди , знають: на Шептала можна покластися.

10. Такий покірний і роботящий, тільки віжок торкнись, уже чує, вже розуміє, підганяти не доводиться.

11. Він свого досяг, зумів прикинутися; вони повірили

12. Інстинкт білого коня підказав йому, що рано чи пізно люди зломлять його.

13. Розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.

14. Краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.

15. З усього нинішнього життя чи не найважче гнітила його оця табунна, тричі на день подорож до колодязного корита.

16. Шептало й собі змушений був штовхатись і лізти наперед, у тісняву, ніби звичайний кінь.

17. Він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер.

18. Я інакший, ніж вони

19. Сам ні від кого не залежить і нікому не кориться.

20. Шептало поглядає на конюха поблажливо

21. Солодке почуття прощення й солідарності з конюхом охоплює Шептала.

22. Образа була така несподівана, приголомшлива, глибока,

23. Його повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай.

24. Все життя цирк для нього манливо, запаморочливо пахнув святковістю міських ранкових вулиць.

25. Бач, не п'є бісова худобина,

26. Раптом з болісною ясністю, як ніколи досі, відчув свою неволю.

27. Цієї хвилини він був справжнім білим конем, відважним та одчайдушним, як його далекі предки.

28. Йому ще ніколи в житті не бігалося так легко.

29. Не було ні хомута, ні голобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях.

30. Білий кінь задер голову, сп'яніло заіржав, не в силі стримати буйної радості.

31. Це були найкращі хвилини Шепталового життя.

32. Шептало побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах.

33. Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він уже давно не був білим конем. Він був бруднувато-сірим, попелястим

34. Шепталові раптом закортіло почути Степанів голос, ласкаво ткнутися мордою в його замахорчені долоні, хай навіть ударить, висварить.

35. Білому коневі бувало завжди по-справжньому гірко, коли його зневажали та били, але незабаром у Шептала прокидалася винувата довірливість до кривдника.

36. Коні здивуються, бо ніколи не бачили його такого білого, гарного. Степан вважатиме, що він хоче виділитися, показати норов.

37. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.

38. Шептало ступив кілька кроків, гепнувсь у грязюку і покотився по дорожній хлюпавці. Коли звівся на ноги, вже не був білим конем; до ранку земля підсохне, обсиплеться, і він стане таким же сірим, яким був досі.

39. Білий кінь, скільки зміг, просунув голову між двох жердин загорожі та й собі задрімав, стомлений нерозумною блуканиною...

Паспорт до пісні «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко»

Рід: лірика

Жанр: істор. пісня

Тема народного твору: розповідь про військову подорож козаків, яку очолював Сірко, до хана у Крим.

Ідея народного твору: видатний очільник Сірко - приклад відваги, військової хитрості та гідного керівника.

Звертання: хлопці-молодці

Анафора: Тай, ой, як...

Повтори: та ми думали, та ми ж думали; Аж то козак Сірко, та козак же Сірко.

Риторичний окрик: ...збирайтеся до хана у гості!

Порівняння: Сірко - сизий орел

Метафора: туман поле покриває.

Уособлення: місяць зіходжає.

Епітети: сизий орел, славне військо, вороні коні, битий шлях.

Вагомою є думка дослідника М.Мандрики про те, що питання освіти  завжди цікавили І.Нечуя-Левицького як учителя. На Україні, в Польщі, Молдавії митець відчував складність навчання школярів "чужою" мовою  Мабуть, саме тому й повстав проти русифікаторської політики запровадженої офіційною школою, протестував, щоб не пригнічували і не нехтували національною мовою. З цього приводу письменник написав кілька статей, серед яких стаття "Органи російської партії", у якій автор висміяв політику обрусіння з боку царського уряду. Він зазначав, що у школах запроваджували класичну грецьку і латинську мови, "щоб ними забивати голови учням, відволікати їх від революційного впливу передової європейської думки; проте грецька і латина вбивали в молоді не лише думку, а й здоров’я. Цей виступ проти реальної науки, натуральної історії, перешкоджав прогресу, тягнув школу назад".

Як писав І.Нечуй-Левицький, "Хто ж з нас буде любити того, хто  зв’язує нам руки, суне нам свою мову, виганяє з України нашу українську національність, забороняє нам любити свій народ, дбати о його освіті? Хто ж подякує за таку ласку? Ми не хочемо ні "обрусіння", ні ополячення, не мадьяризації, хочемо зістатися русинами-українцями і не допустимо знущання над нами, робити експерименти всякої пропаганди над п’ятнадцятьма з половиною мільйонів нашого українського народу".

Національні почуття І.Нечуя-Левицького весь час травмувалися, бо він постійно відчував зневагу до української мови, культури. Тож не дивно, що національна ідея домінувала як у його художніх творах, так і літературно-публіцистичних статтях ("Сьогочасне літературне прямування", "Українство на літературних позвах з Московщиною"). Дожовтнева критика звинувачувала І.Нечуя-Левицького у пропаганді буржуазного націоналізму. Однак ми погоджуємся зі справедливою думкою дослідниці Н.Зінченко про те, що "весь "націоналізм" І.Нечуя-Левицького полягав, власне, у прагненні відстояти право народу говорити рідною мовою і розвивати свою культуру".