Як еволюціонує образ матері-покритки в поемах Т. Шевченка?

Жіноча недоля для Т. Шевченка — це передусім соціальна трагедія, всенародне лихо, породжене кріпацькою сваволею. Образ нещасної, закріпаченої жінки поет носив, "наче цвяшок у серце вбитий". Цей зойк душі, крик зраненого серця вилився пекучим гнівом до панів-лиходіїв, які топтали жіночу гідність, плюндрували жіночу красу, розпинали материнську радість.

Знедолена жінка-рабиня стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов'ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя, віддав їй величезну наснагу свого таланту, підніс до високих художніх узагальнень.

Объяснение:

Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини «Гаї шумлять...». Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.

І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.

Відповідь:

Захар Беркут на пропозицію обміняти життясвого сина на життя Бурунди-бегадира, Тугара Вовка і залишків монгольського війська відповів

— Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!

Пояснив він це тим, що серед тих монголів, які просили обміняти їх життя на життя полоняника є "їх найстрашніший начальник, і сей ніколи не дарує нам загибелі свойого війська. Він наведе нову силу на наші гори, і хто знає, чи ми тоді другий раз розіб'ємо її".  

Напевне, з огляду на батьківську любов, Захар Беркут вчинив не зовсім добре, але його любов до всього свого народу, до рідної землі, до громади була вище від батьківської любові. І Максим це знав і розумів.

Пояснення: