РЕБЯТ ОЧЕНЬ Звертання є в реченні А По хуторах і пасіках, по приструмкових хащах і непролазних теренах, по байраках і долинах ні на хвилину не затихав той спів, та музика, те вечорове весняне диво. Б Гаї, садки, урочища, хати, дерева, клуні – усе нашіптувало йому казки дитинства, вливало молодість у вже підтоптане, на мощі схоже тіло. В І так їй весело, старій, так легко, неначе вона Г Як хороше жити, мій друже, мій брате, коли тобі йде дев’ятнадцятий рік! 2. Поширене звертання є в реченні (розділові знаки пропущено) А Вам мамо за вічну любов і за всю неоплачену ласку. Б Не плачте мамо не треба, і ви не журіться тату. В Привіт тобі мій вечоровий світе. Г Чи знаєш ти хлопче якого коня тобі серед поля вготовила доля? 3. Комами з обох боків треба відокремлювати звертання в реченні (розділові знаки пропущено) А Рідна нене без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок. Б Старі дуби вам за осінь. В Не сумуй вербо моя похилая що багряним листям одшуміла осені пора. Г Понеси мене на крилах радосте моя. 4. Вставними можуть бути всі слова та словосполучення в рядку А чуєте, бачиш, зверніть увагу, по-твоєму Б слава Богу, нібито, навіть, майже, даруйте В правда, безумовно, між нами кажучи, крім того, приблизно Г все ж таки, неначе, на мою думку. 5. Вставне слово є в реченні (розділові знаки пропущено) А Тобі земле моя рідна і велика матінко велична мої всі поривання. Б Земля не може жити без сонця. В Там кажуть з гір усю країну видно. Г Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа. Д Він казав, що не може мати ніякої насолоди від життя, коли знає, що пору люди безправні, забиті. 6. Речення із вставним словом А Видно шляхи полтавськії і саму Полтаву. Б Поки живий, я хочу справді жити. В Цить, доню, цить. Г Здається вічністю буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила. Д А за дверима така ніч і, мабуть, зоряна. 7. Вставне слово (словосполучення) дає емоційну оцінку повідомлюваному в реченні А Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе – само прийде. Б На щастя, літак ішов по курсу майже на схід. В Літаки, здавалося, ідуть зовсім беззвучно. Г Взагалі, мені здається, Серьожка, що люди стали начебто ще згуртованішими. Д Але шнур, очевидно, не загорівся, бо знову мигнув огнем. 8. Правильно розставлено розділові знаки в реченні А Сумління людське виявляється , схоже на вулик, його теж можна розтривожити. Б Не можна кажут, людин В Мабуть людині не можна відриватися від рідного брата. Г Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на скрипці.

ответ

Вірш «Гімн» — один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Поезія «Гімн» (Вічний революціонер) входить до збірки І.Франка «З вершин і низин». Автор змальовує образ вічного революціонера як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Аналіз вірша «Гімн» Франко Збірка: «З вершин і низин», розділ »De Profundis» Рік написання «Гімн»: 1880 Літературний рід: лірика. Вид лірики: громадянська. Жанр «Гімн»: гімн (ліричний вірш). Провідний мотив: боротьба народу за своє майбутнє, непохитна віра в перемогу. Віршовий розмір «Гімн»: чотиристопний хорей Римування «Гімн»: суміжне Композиція вірша «Гімн» — вірш поділяється на три частини, яким можна умовно дати назви: «Вічний революціонер», «Він не вмер, він ще живе», «Розвалилась зла руїна». «Гімн» Франко тема та ідея Ідея «Гімн»: незламність бажання й пошуків волі і правди,невпинне зростання визвольного руху. Тема «Гімн»: психологічний та патріотичний драматизм. «Вічного революціонер» — втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи. Основна думка «Гімн»: 1. Заклик до активної життєвої позиції 2. Схвалення боротьби передових людей за поступ, справедливе суспільство 3. Програс людства зупинити не можна 4. Заклик до оптимістичного світобачення Художні засоби «Гімн» Франко Щоб підкреслити ідею незламності революціонера, автор використовує анафору «ні»: Ні попівськії тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело. * — «Дух» персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить. Вони додають відчуття руху, незвичайної сили, для якої вже настає час. * — У поезії використані риторичні запитання: «І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день?» * — За до чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф), алітерацій (р) поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гімну. —перелічення — Рве за поступ, щастя й волю. —метафора Художні засоби вірша «Гімн» надають твору виразності, конкретики, яскравішостості. «Гімн» Франко ідейно-художній аналіз Вірш — це гімн безсмертному волелюбному духу, який є силою, що «тіло рве до бою,/Рве за поступ, щастя й волю.» Поезію проймає загальнолюдський пафос: на своєму прапорі каменярі несуть вільну думку, науку і волю. Символічного значення набуває й ліричний герой, який уособлює могутнього архангела, месію, пророка, поета. Він постає перед нами вічним мандрівником, який ходить світом і пробуджує в людях бунтівний дух проти кривди і незгоди. Вірш покладений на музику Миколою Лисенком. Образи вірша «Гімн» — дух вічного революціонера, який не мириться з неволею, і його прагнення не зупинити жодним реакційним силам. Ліричний герой уособлює в собі пророка, вождя, поета. «Гімн» Франко критика З цього вірша постав образ вічного ре­волюціонера як одвічного людського духу, що «тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю». Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж ти­сячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу вічно живим думам людини, її пориву до свободи і щастя, указує, що во­лелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки «вчора розповився», рвучко простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони скривджених… Важливо, що поет, конкретизуючи образ, акцентує не на руйнівних закликах, а на великій перетворювальній силі «науки, думки, волі». Саме вони протистоять тій «пітьмі», що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба (Хропко). 41

Объяснение:

Объяснение:Гомер кожній людині,

незалежно від її віку,

дає рівно стільки, скільки

вона в змозі взяти.

Діон ХриЗостом (Златоуст)

...Цьому поету Греція зобов'язана

своїм духовним розвитком

Платон

Найдавнішими писемними пам'ятками давньогрецької літератури вважаються поеми "Іліада" і "Одіссея", створені приблизно у VIII-VH столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Пісістрата у VI ст. до н. є.

Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, де поряд з відомими історичними постатями змальовано легендарних і міфологічних героїв.

Шанобливе ставлення до богів, любов та повага до батьків, захист вітчизни — ось основні заповіді греків, відтворені у поемах Гомера.

Поема "Іліада" є неперевершеною енциклопедією воєнних дій, соціального життя Давньої Греції, моральних засад, звичаїв, культури античного світу.

Основною рушійною силою сюжету "Іліади" є гнів Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником греків Агамемноном.

Агамемнон грубо образив жерця Аполлона Хріса, коли той прийшов у грецький табір, щоб викупити доньку Хрісеїду з полону. На той час уже минули десять років з часу облоги Трої, напруження з обох ворожих таборів досягло апогею. Ображений відмовою і грубощами Агамемнона Хріс звертається за до до Аполлона, і той насилає на греків "пошесть лиху". Щоб її відвернути, Ахілл на загальних зборах греків пропонує Агамемнону повернути Хрісеїду батькові. Агамемнон погоджується, але жадає, щоб Ахілл взамін віддав йому полонянку Брисеїду, що є трофеєм славнозвісного героя. Зі смутком в душі Ахілл підкорюється воєначальнику. Але серце героя палає гнівом, тому він відмовляється брати участь у боях.

Самі боги поділилися на два протиборчі табори: одні підтримують Афродіту, яка на боці троянців, інші — Афіну, що допомагає ахейцям (грекам).

Марними були благання посланців Агамемнона повернути Ахілла на поле бою. У вирішальний момент, рятуючи військо греків від розгрому, найближчий друг Ахілла, Патрокл, вдягає обладунки Ахілла і відбиває атаку троянців, але й сам гине від руки Гектора, троянського царя. Біль втрати друга переважив образу й гордощі Ахілла. Гнів Ахілла обертається проти троянців. Одягнувши найкращі обладунки, викувані самим богом Гефестом, Ахілл наганяє жах на троянців і вступає у двобій з Гектором.

Майстерність Гомера полягає не лише в зображенні батальних сцен битви між троянцями і греками, описі героїчних подвигів персонажів як з одного, так і з другого ворожого табору. Ліричністю, ніжністю проникнуті рядки, що розповідають про прощання Гектора з коханою дружиною Андромахою.

Жінка просить свого чоловіка бути подалі від бою:

Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене, Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний. Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі, Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.

Цар троянців жаліє дружину, але залишається невмолимим, бо не може зронити свою честь, осоромити батька:

Гектор готовий за свою родину — Андромаху і сина — віддати життя:

Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,

Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!

Керуючись моральними засадами античності, де герой, в першу чергу, проявляє мужність, силу, відвагу, захищаючи свою землю, Гомер змальовує Гектора і як ніжного чоловіка і батька, і як сильну людину, що мріє бачити таким же сильним і мужнім свого сина.

Геніальність Гомера в тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторінок античної історії, поет передав й усе розмаїття почуттів своїх героїв.