Твір-роздум "Чи справжні друзі Дмитро та Сергій"За твором Я.Стельмаха"Митькозавр з Юрківки або Химера Лісового Озера

І. франко був не тільки талановитим поетом і письменником, у чому ми переконалися, ознайомившись з його віршами і повістю "перехресні стежки". він спробував себе і в драматичному жанрі, написавши п'єсу "украдене щастя". ця спроба йому вдалася, бо справжній художній твір повинен збуджувати чуття людини і давати поживу для роздуму. отже, драма і. франка викликала у мене певні думки, які я і збираюсь викласти у своєму творі.  після прочитання "украденого щастя" читач задається питанням: у кого ж щастя вкрадене і хто його вкрав? головні герої драми дещо незвичний любовний трикутник; незвичний тому, що зазвичай в любовному трикутнику хтось має бути нещасливим, бо є третім зайвим, але двоє інших врешті-решт єднаються у шлюбі, кохаючи один одного.  в п'єсі і. франка анна і михайло любилися ще в молодості і продовжують любити один одного, хоч пройшло вже багато часу, хоч анна вважала, що михайло помер. отже, третім зайвим виявляється микола, спокійний і покірливий, який обожнює свою жінку, при цьому усвідомлюючи, що вона не може забути свого першого кохання.  в результаті всі троє нещасливі: михайло не може бути поруч із анною; микола страждає не тільки через зраду анни як таку, але й через людський поговір, анна мусить жити з нелюбом.  мені найбільше від усіх жаль миколу саме через його покірливість, слабкий характер. він не може покарати жінку, прогнати михайла, відчуває, що йому нема чого далі жити і поступово спивається. його щастя було вкрадене михайлом. він ні в якому разі не докоряє жінці, захищає її перед сусі:   "адже ж ви, сусідоньки, знаєте, яка вона була добра, щира та вірна, заким його зла доля на мій дім не навернула! до рани можна було її приложити, не те що! "  жандарм михайло спочатку викликає обурення: він не тільки спокусив анну, осоромив її на все село, але і відправив свого колишнього друга до в'язниці. мені здалося, що він хоче помститися, хоч і говорить анні про кохання до неї. але наприкінці п'єси, розмовляючи з миколою, михайло починає перед ним виправдовуватися: "я полюбив отсю бідолаху анну, сироту, поштуркувану та кривджену -братами. ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зробити доброго, порядного чоловіка. а ти, миколо, ти до спілки з тими вкрав мені те одиноке щастя". забитий миколою, жандарм перед смертю свідчить, що ні анна, ні микола не винні в його смерті. отже, жандарм теж заслуговує на співчуття, він більш сильна людина у порівнянні з миколою, отже, намагався боротися за своє щастя і в результаті занапастив і анну, і її чоловіка.  у анни вкрали щастя її брати: "і моє вкрадено, голубе мій! і-моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! " вона намагалася бути чесною жінкою і не порушити присяги, що давала чоловікові, але врешті-решт підкорюється своїм почуттям і михайлові.  мені здається: не можна винити нікого з них хоча винні фактично в усьому брати анни. але це й не так важливо — хто. і.франко не приділяє цьому питанню великої уваги. цей твір дав мені такий урок: вкравши чуже щастя, свого не здобудеш. 

цитатна характеристика.

• проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний.

• хоч не був він теж поганий,— от собі — людина божа!

• що не був співцем поет наш, бо зовсім не вмів співати.

• і не був поет самотнім,— до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні — слова вислухати.

• теє слово всім давало то розвагу, то пораду.

• він зо всього був догодний ні голодний, ні холодний.

• ей, я лиха не боюся 3 ним ночую, з ним і

• не турбуйтесь за мене, папе, маю я багатства стільки, що його й на тебе стане!

• та й сам я не люблю за панами

• бачиш ти — оця діброва, поле, небо, синє море, то є багатство — панство і розкішне, і просторе при всьому цьому багатстві я щасливий завжди й вільний.

• так, я вільний, маю бистрі вільні думи-чарівниці.

• все, чого душа запрагне, я створю в одну хвилину, в таємні світи надхмарні я на крилах думки лину.

• скрізь гуляю, скрізь буяю, мов той вітер дзвінкий в полі; сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі.

бертольдо про поета:

• що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі!

• ти своїм віршем чудовим чарував усю громаду.

• знаю я сього поета і його величну душу, і тепер йому по-царськи я подякувати мушу.

• срібла, золота насиплю я співцеві дорогому!

• розливався людський стогін всюди хвилею сумною, і в серденьку у поета озивався він

• я його талан співецький так високо поважаю, що співцем моїм придворним я зробить його бажаю.

• ви скажіте свому пану, що заплати не бажаю, бо коли я що дарую, то назад не одбираю.

• ви скажіть, що я не хочу слави з рук його приймати, бо лихую тільки славу тії руки можуть дати.

• золотих не хочу лаврів, 3 ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь, то поетом вже не буду.

• не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани!

• та й темниці буду вільний,— маю думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі.

• і мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі, наче тая вільна птиця.

• за тюремний спів він мусив головою наложити.