Можу запропонувати такий варіант твору про улюбленого героя з "Чорної ради":
«Чорна рада» - це історичний роман хроніка, в якому розповідається про доленосні події для нашої вітчизни. Твір П. Куліша насичений яскравими та різнобарвними образами. На сторінках роману можна побачити і історичних постатей, серед яких Брюховецький, Сомко, Тетеря, і вигаданих персонажів, створених уявою письменника.
Серед усіх образів мені найбільше імпонує Петро Шраменко. Це гарний «орел не козак», який містить у собі такі риси, як мужність та хоробрість. Цим його рисам дивуються навіть старші люди, які вже не раз відчули на собі, що таке війна: «Не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати». А Петро завдяки своїй відвазі може.
Петро шанує батьків. Шрам, батько Петра, є для нього справжнім авторитетом. Цей хлопець звик слідувати закону та коритися моралі. Він відчайдушно вболіває за свою Батьківщиною, бореться за неї не на життя, а на смерть: «... ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою, а хисткий і проворний, як сугак на степу». Окрім цього Петро є гарним побратимом і товаришем, про що свідчать слова Кирила Тура: «...у багно тебе не втопче, як зав’язнеш, а хіба з багна витягне».
Петро Шраменко має здатність і на сильні почуття. Так він закохується у Лесю і лицарськи і шляхетно захищає честь украденої дівчини. З вірної в коханні Лесею їм пророкують справжнє сімейне щастя.
Отже, Петро – славний козак, гарний син та люблячий коханий. Він відданий своїй Батьківщині, ладний боротьбою довести свої почуття до неї. Жодна людина не може сказати про нього лихого слова. Саме завдяки цим позитивним рисам Петро Шраменко є моїм улюбленим персонажем.
Объяснение:
нормально?
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Слова воржнечі у творі шпага славка беркути
25 грудня 1845 року у Переяславі 31-річний Тарас Шевченко написав «Заповіт».
У листопаді 1845 року Шевченко працював у Археографічній комісії і мусив весь час роз’їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Погода видалася мокрою, холодною. Вранці поет виїхав із села В’юнище в Андруші, в дорозі змок до нитки, а надвечір повернувся до В’юнища зовсім хворим і зліг у чужій хаті серед чужих людей. Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В’юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів.