Літературний диктант 1. Де відбуваються події, описані в повісті-казці? 2. Коли відбуваються події? 3. З ким із персонажів твору ми знайомимось найперше? 4. Які сни бачив князь Люботинський лише в полудень? 5. З якою проблемою зіткнувся князь? 6. На березі якої річки бачили дракона? 7. Як звати головного героя твору? 8. Скільки було років драконові». 9. Хто дав йому таке імя» 10 Чому пустельник дивувався з дракона? 11. Про яку послугу по дракон Пустельника? 12. Який талант мав Грицько? 13. Чи мав дракон товаришів? 14. Чому князь подружився з драконом? 15. Як Настасія називала дракона? 16. Хто такий пан Лаврін? 17. Як лицарі вирішили виманити дракона? 18. Хто вбив дракона? 19. Чому вчить твір? 20. “Драконячі закони”-це...

історичні пісні  — це твори героїчного епосу, які розпові про конкретні, типові для певної історичної епохи події, про дії відомих в історії осіб, що виступають під власним або вигаданим ім'ям. в історичних піснях нерідко йдеться і про безіменних героїв, які, проте, пов'язані з характерними подіями того чи іншого періоду суспільного життя, з подіями, конкретність яких з бігом часу стерлась і набрала узагальнення.  героїко-патріотичним характером народні історичні пісні близькі до дум, але в них йдеться переважно про конкретні історичні події і явища, про історичних осіб, які виступають під своїм власним ім'ям (хмельницький, кривоніс, нечай, довбуш, кармалюк тощо). на відміну від дум пісні мають чітку строфічну (куплетну) ритмомелодичну будову, правильне римування. елементи епосу і лірики в історичних піснях поєднуються то з перевагою розповідного начала, то ліричного. епічність зближує історичні пісні з думами.

виконуються історичні пісні і соло, і хором.

історична пісня являє собою особливий жанр, відмінний від дум. у формальному відношенні її характеризують такі риси: куплетна побудова; рими, віршовані розміри, властиві українським пісням.

українські історичні пісні виникли в xv ст. у них широко використані поетичні традиції героїчного епосу київської русі та ліричної пісні.

історичні пісні, як і думи, часто виступають своєрідним художнім історичним документом окремої епохи, бо лише з нього можна скласти реальне уявлення про ту чи іншу подію. до кращих належать такі з них: «зажурилась україна, що нічим прожити», «гей, не дивуйтесь, добрії люди», «чи не той то хміль».

так, наприклад, пісні про боротьбу з турками і татарами майже з літописною дбайливістю змальовують перед нами картини лихоліття в україні xv століття («дунаю, дунаю, чому смутен течеш», «за річкою вогні горять», «ой, морозе, морозенку» тощо). не менш майстерно складено пісні про боротьбу з польською шляхтою, знайомлячи нас 3 уславленими історичними особами, героями: максимом кривоносом, іваном богуном, данилом нечаєм та іншими. але з особливою любов'ю і повагою створили невідомі автори образ богдана хмельницького, що став символом визвольної боротьби українського народу 1648-1654 років:

чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?

гей, той то хмельницький, що з ляхами б'ється.

гей, поїхав хмельницький і к жовтому броду,

гей, не один лях лежить головою в воду.

суть подій в історичних піснях висвітлюється з точки зору народних мас. народні маси в піснях по-своєму оцінювали відомих в історії осіб, славили подвиги кращих синів народу у боротьбі проти всякого гніту, за вільне, щасливе життя, опоетизовували їх віддане служіння батьківщині.

спільним для всіх історичних пісень, по-перше, є те, що ідейно-тематичний зміст їх більше, ніж інших жанрів народної поезії, збагачується відображенням історичних подій, фактів, явищ і процесів, по-друге, те, що основу їх змісту становить багатовікова героїчна боротьба народу за незалежність батьківщини, за звільнення від соціального і національного гноблення.

нев'януча краса української пісні

із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.

"українська народна пісня, - писав м. стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями "

доля української пісні сумна і велична. незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "найкращі пісні україни" михайло шевченко: "вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух! "

народна пісня - це насамперед історія україни та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не людину і в найтяжчі часи.

минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. а народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.

Галя «польова царіця», як ласкаво називає її чіпка. виростили, викохали її батьки, ні в чому не було відмови. тому і весела, і жвава галя, тому, як червоні яблука, налилися в неї щічки. але що насправді діється у неї в душі, чи подобаються їй розбишацькі гульбища у рідній хаті, чи радіє вона, зустрічаючи чужі, ворожі злодійські обличчя? ні, це не до вподоби розумній, допитливій дівчині, тому, зустрівши чіпку, намагається відвернути його з цього шляху то погрозою, то ласкою. вона кохає чіпку, і кохання її вірне, чисте, але не погоджується вийти за нього заміж, якщо він не покине злодійське життя. галя «лікувала» чіпку своїм коханням, своєю вірою. «як ти увійшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов нам очі розв’язала, світ повила рожевим квітом». працьовита, весела, усьому дала вона лад, «де тільки рука її доторкалася або де око зиркнуло, — все те з хмурого, сумного прояснялося, ніби усміхалося». галя полюбила матір чіпки. мотрю, бо для неї чіпчина мати багато значить. зійшлася галя близько і з христею, яка про неї каже: «вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного». припала до душі вона христі, і ось вона вже її кума. ось тут розкривається нова галя. галя, що до нестями любить дітей, хоч і не своїх. каже вона: «як буде дитина, то я, здається, з’їм або задавлю її, цілуючи та милуючи». галя — це образ чесної, чуйної, веселої та лагідної жінки. все йде добре, але змінився чіпка, пішов на слизький шлях, похмурніла галя, усіма силами намагається чіппі, вернути його до попереднього життя і благаннями, і вмовлянням, і погрозами. сама розбишацька дочка, вона не хоче миритися із злодійським життям чіпки, бо її ніжній натурі противні зло, пограбування, вбивства. тому трагічно й закінчує галя своє життя: дізнавшись, що чіпку забрано до поліції за вбивство та грабунки, вона повісилася. не знесла її чесна душа загибелі усіх надій та сподівань на щасливе життя з коханим. не «стало» коханого, змінилися його правдиві слова на розбишацькі дії — не стало і галі. христя дружина грицька, товариша чіпки. сирота, наймичка, «весела, моторна й робоча дівчина, хоч і невелика красуля». але ця «невелика красуля» так запала у серце гриць-кові, що забув він свої мрії про багачку. христя — добра хазяйка, має чепурну хату. вона зрозуміла чіпку, зрозуміла, який він насправді. його слова про правду розхвилювали її душу, чесну та правдиву. почала задумуватися над життям. іноді не розуміє вона свого чоловіка за те, що він гріб все під себе, що йому своя сорочка ближче до тіла. з людьми щира, добра, тому й чіпка хоче, щоб у нього в майбутній сім’ї були такі теплі відносини, як у христі з грицьком. і недарма «христя чула добре у чіпці своїм жіноцьким серцем». коли познайомилися з галею, то вони одна одну. «однаково чули, що добре, що лихе, і через те завжди обидві сходились у своїх думках». христя, як і галя, тяжко переживає за долю чіпки, коли він стає злодієм, бо це добра, чуйна людина.