Валентин, колишній наречений тітоньки Сніжани з повісті-казки М. Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських», виявився нащадком А)Гордія Кулаківського; Б)бабусі Софійки В) родичів Сашка, Софійчиного колишнього сусіда й товариша ; Г)Данила Міщенка. Заранее

Відповідь: Г) Данила Міщенка

Пояснення:

Я знав від друзів по роботі,
що цей директор — кар'єрист
На підлабузницькій підлоті
Надвидатний розвинув хист.
Вмостившись вигідно за «пультом»,
Він діяв методом старим:
Служив лиш культикам і культам
І їхнім дамам дорогим.
Він по шкалі номенклатурній,
Що склалась в культовій порі,
Містив одних в тісні конури,
Других — у люкси нагорі...
— Ну що ви! Всяке є насіння
І всякий сорт працівників.
А ви ж — начальник управління
Всіх українських вітряків!..

2.Де трибуна, мікрофон,
Там і він, як Ціцерон.
Лиш підійде до контори
— Клич негайно всіх на збори!
...Трішки щось про Занзібар,
Кілька слів про чорний пар.
Знов торкнеться, після зябу,
Міжнародного масштабу...
А на той, он, ХТЗ,
Що не оре й не везе,
А стоїть з обдертим боком,
Він не кине навіть оком.
Кожним словом — дзень та брень,
Не цікавиться лишень,
Чи тут мають трактористи
Де спочити і поїсти.

Вірш В. Сосюри "Любіть Україну" — гімн рідному краю

Українська література щедра на таланти, на щирих і задушевних поетів. Серед них був і Володимир Сосюра, який любив рідну землю і народ, оспівував їх у своїх творах і залишив нам у спадок свій солов'їний голос. Але він не просто любив Україну — він боровся з її ворогами, захищав Батьківщину пером і багнетом.

Із початком німецько-фашистської навали Володимир Сосюра рвався у бій, просився на фронт, у діючу армію. У грудні 1942 року поет в чині підполковника йде на фронт, щоб поєднати "з бомбами свій спів", служить в армійській газеті і пише, пише, пише...

Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва і не впізнав улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулиці, понівечені вирвами від бомб, чорний спалений Хрещатик вразили поета, і він пише вірш "Любіть Україну", у якому виразив увесь свій жаль, усю любов до рідного краю.

У цьому творі поет звертається із закликом любити Україну і щасливої миті, й у годину негоди. Батьківщина для кожної людини одна, а тому треба жити і творити заради неї.

Поет не молить і не наказує любити рідну землю. Він розповідає, нагадує, що Батьківщина наша там, де ми народилися, де наше коріння, а не там, де нас добре приймають і де сите життя. Треба цінувати все, що є у рідному краю: квітку, пташину, пісню, дитячу посмішку, дівочу усмішку. Поет порівнює Україну з неопалимою купиною, "що горить — не згора". Любляче серце може віднайти образ Батьківщини "у степах, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових..."

Вірш закінчується звертанням до юних громадян віддати Україні і сміх, і сльози, "і все до загину", любити її завжди — "у труді, у коханні, в бою". І тоді вічно житиме Україна і вічним буде народ.

Вірш "Любіть Україну" із захопленням читали, вивчали, переписували усі шанувальники творчості Володимира Сосюри. І раптом, як грім серед ясного неба, у газеті "Правда" виходить стаття, у якій поета називають націоналістом, що пише про Україну поза часом і простором. Згадали Сосюрі його службу у війську Симона Петлюри, називали продажним бандерівцем, дехто із колег відмовлявся від знайомства з ним. Але прості люди іноді відкрито, а частіше потай, словом, дружнім потиском руки, підтримували поета.

Сосюра після усіх тих нападів та звинувачень чекав на арешт, та після смерті Сталіна і розстрілу Берії чиясь владна рука захистила його.

Читаючи вірш "Любіть Україну", ловлю себе на думці, що цей твір поет написав ніби на одному подиху, без творчих мук і правок. Кожне слово, кожен рядок на своєму місці: ні змінити, ні переінакшити, ні домислити нічого не можна. Так писати можна тільки маючи палке, любляче серце і чисту душу.

Объяснение: