Твір на тему : «Актуальність новели камінний хрест в наш час надо .

Объяснение:

Тема еміграції достатньо рідко піднімається в українській літературі. У творчості В. Стефаника твір, присвячений еміграції, один. Це новела «Камінний хрест». Події, зображені у новелі, взяті з життя, тобто реальні. В. Стефаник розуміє сподівання селян на щастя за кордоном, але він і усвідомлює те, що це майже нереально. Саме щоб донести до людей примарність цього емігрантського щастя, В. Стефаник і пише цю новелу.

Головний герой поеми – Іван Дідух. Споконвічний селянин, якому у спадок від батьків залишилась хата і поле, а вірніше «горб» – найгірша частина поля. На цьому горбі поклав Іван своє здоров`я і життя. Хоча Дідух і не розбагатів, та став хорошим господарем, справжнім селянином. Але тепер він має кинути все і їхати у пошуках кращої долі.

Іван Дідух розуміє, що емігрантів у Канаді не дуже-то й чекають, що там він уже не зможе господарювати, як вдома, але має їхати через дітей – можливо, їхня доля складеться краще за кордоном, ніж на рідній землі. Дідух не бажає дітям своєї долі – тяжкої невдячної праці, яка забирає літа і здоров`я, майже нічого не даючи натомість. Він, як і кожен батько, мріяв про кращу долю для своїх дітей, і саме це спонукає його їхати до Канади.

Та не дивлячись на сподівання щастя за кордоном, Дідуха обіймає страшенна туга. Туга за домівкою, за рідною землею, за своїм полем, за односельцями… За всім тим, що оточувало його протягом усіх років життя… Вражає те, що Дідух ставить собі хрест, ніби ховає себе заживо. Хрест – це символічний образ. Це, на мою думку, перш за все, символ вічної пам`яті. Пам`яті про самого Івана Дідуха, адже селяни обіцяли доглядати хрест, тобто пам`ятати Івана, а це для нього було найголовніше. Ще, я вважаю, хрест є символом смерті. Душа Дідуха ніби померла, вона назавжди залишиться тут, на Батьківщині, де стоїть цей хрест…А ще, можливо, хрест, поставлений Іваном, це символ віри. Віри у Бога, на якого тільки і залишалося сподіватися Дідуху у чужій країні…

Відповідь:

1Б. Павлусеві було 15 років

2В. На Запоріжжя пішов брат Петро

3. Щоб знайти свою сестру Ганусю, Павлусь сказав Девлет-гірею, що ніби-то саме його сестра знає, що сталося з сином хана після бою з козаками.

4. Місце зустрічі козаків в степу - Свиридова могила. Цитата "  Але всі старші козаки знали, де стоїть Свиридова могила і кожен до неї потрапляв, хоч би й уночі"

5. Коли сотник віддав наказ наступати Павлусь злякався. Цитата " Павлусеві забилося серце, як почув сотників наказ Його напав страх".

6. Коли виявилося, що серед бранців немає Ганусі,  Павлусь почав просити брата і батька їхати в Крим визволяти сестру. Але вони йому відмовили, посилаючись на те, що і сестри не виручать, і самі згинуть. Тому Павлусь вирушив на її пошуки до Криму один. Цитата:  "Вони відразу догадалися, що завзяте хлоп'я поїхало шукати сестри, а звідти напевно не вернеться, пропаде".

7.  Харциз Карим, якого Павлусь зустрів по дорозі в Крим,  відібрав у хлопця коня, сідло з золотом, а самого Павлуся продав у рабство крамарам-татарам.

8. За те, що харциз Карим обдурив хлопця, а ще бальше за те, що він зрадив свій народ, свою землю, козаки його засудили до страти і відтяли йому голову.

9. Під час подорожі з крамарами Павлусь змирився з своєю долею, розуміючи, що йому все рівно потрібно потрапити до Криму, а також сподіваючись на те, що  татари до йому розшукати сестру.  Він наполегливо вивчав татарську мову, допомагав татарам під час подорожі, у тому числі  допомагав спілкуватися їм з іншими бранцями.

10.  Павлуся від розправи за втечу від татарина Мустафи врятувало, те, що в двір купця прийшов мулла від Девлет-гірея у пошуках будь-кого, хто може знати хоч щось про долю єдиного сина Девлет-гірея.  А Павлусь сказав, що йому це  відомо, але про це він розкаже лише самому Девлет-гірею.

Пояснення:

ответ: У своєму оповіданні «Скарб» Олекса Стороженко описує звичайного везунчика по імені Павлусь. Хлопчик виріс в досить багатій родині, ніколи нічого не потребував і повністю розслабився через відсутність будь-яких проблем. Це сталося через його батьків, які виконували всі його забаганки, робили все, щоб йому було добре і комфортно. У певний момент батьки почали турбуватися, чи впорається він зі своїм самостійним життям після їх смерті. Незабаром так і сталося – мама через примхи сина побігла шукати мед, в дорозі захворіла і померла. Пізніше помер і батько. Але хлопцеві продовжувало везти – він успадкував кошти, за ним наглядали, тому він міг проводити свій час, як і раніше – лежачи і нічого не роблячи.

Павло був настільки ледачий, що навіть відмовився піти разом з іншими хлопцями шукати скарб. Хлопці пішли самі, але нічого, крім дохлого хорту, не знайшли. Вони вирішили пожартувати над Павлом і вкинули йому хорта в будинок через вікна. Як виявилося, саме в тушці хорта були дукати, які Павло повністю забрав собі, сказавши хлопцям, що це Бог йому послав. Так він і продовжував жити, ні про що не турбувався і відчував себе досить комфортно. Пізніше він одружився, у нього народилися діти. Але чи можна називати таку байдужу до життя людину щасливою? Чи можна полюбити такулюдини, як Павло?

Объяснение: умається, що щасливою людину робить не матеріальний достаток і не здатність проживати життя в постійному комфорті і без проблем, а дещо інші речі. Інтерес до життя породжується людською небайдужістю до нього. Якщо людина не є байдужою, вона буде прагнути займатися якоюсь справою, на своєму шляху стикатися з проблемами, вирішувати їх і відчувати від того свою здатність щось робити і бути від того щасливим. Таку людини дійсно є за що полюбити, оскільки у неї горять очі, є мета і прагнення добитися цієї мети. Всього цього Павло був повністю позбавлений. Звичайно, йому везло так, як, напевно, нікому іншому, але все це не мало сенсу, адже людське життя дано для звершень, подвигів і руху, а не для постійного лежання та відсутності діяльності.

Мораль оповідання Олекси Стороженка в тому, що байдужість людини робить її нецікавою, порожньою і безглуздою, незалежно від того, який у неї достаток. Така людина лише зі сторони здається щасливою, насправді вона нещасна, її немає за що полюбити. Ні в якому разі не потрібно прагнути бути таким, як Павло, в цьому немає нічого хорошого, і це не призводить до щастя.