Після якої події Прокопа віддали у солдати?​

ответ: УЧИ Урок

Объяснение: Обокрал Панночку

Упродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як пісняр. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як П. Козицький, М. Вериківський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Білаш. Чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "Ми підем, де трави похилі", "Рідна мати моя", "Білі каштани", "Стежина", "Пісня про рушник" та інші. Улюбленою у народі стала пісня "Цвітуть осінні, тихі небеса", (музика О. Білаша).

Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії А. Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка.

Кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "Ранки солов'їні". Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.

Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". До коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".

До кінофільму "Літа молодії" була написана "Пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. У цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). Випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". Побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:

Ліричний образ матері створює поет за до епітетів. Усмішка у матері — незрадлива, ласкава. Її очі — засмучені, хороші, блакитні. Любов материнська— вірна.

Буквально за 8 днів до смерті А. Малишко написав свою лебедину пісню — "Чому, сказати, й сам не знаю...", — яка живе в народі під назвою "Стежина". Музику до неї створив Пл. Майборода. Образ стежини, виведений у вірші А. Малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. Як пройшов її? Чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? Людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. Тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".

У пісенній спадщині А. Малишка є кілька "Колискових", а також поетичні обробки народних пісень. Він написав лібрето до опери "Молода гвардія". У своїй книзі "Думки про поезію" він писав: "Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".

У творі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея" молодий та надзвичайно гарний собою двадцятирічний золотокудрий красень приїздить до Лондона. Художник Безіл Голдуорт за його до себе, щоб  малювати його портрет. Лорд Генрі Уоттон знайомиться з юнаком. Це зав*язка твору. Далі лорд Уоттон улесливо і поступово навіює Доріану думку про те, що краса - відмичка до всіх замків, що вона - секрет успіху та щастя. Повіривши в це, Доріан продає душу дияволу і замовляє портрет. Він бажає, щоб портрет старішав, а він, Доріан, залишався молодим і прекрасним.

Пройшли роки, в  житті Доріана було кохання, були розчарування, він поводився, як негідник. Коли він одного разу поглянув на портрет, побачив, як жорсткі зморшки з*явилися біля рота. Портрет відбивав спотворену душу Доріана, це було страшно. 

Доріан замкнув портрет у порожній кімнаті, щоб його ніхто не бачив.  

Краса приносила Доріану тільки лихо, він кожного разу ставав усе потворнішим. Його почали жахатися люди. Це відзначалася на обличчі вся його душевна підлість. 

Що таке краса? Це не є краса тіла та обличчя. Зовнішня краса, так інколи буває не тільки в книгах, а й у житті, приносить багато горя тому, хто її має, і тим, хто з ним поруч. Буває й так, що красива в молоді роки людина поступово втрачає гарні риси свого обличчя.

Не можна захоплюватися власною фізичною красою, треба бути вимогливим до себе, плекати свою душу. Це насамперед, а все інше відійде. Подумаймо, хіба не красуня проста жінка, яка прийняла до себе покинуту дитину? Невже їй обов*язково треба бути топ-моделлю? Або чи не гарний той чоловік, який доглядає багато років хвору дружину? І зовсім не важливо, що він зовсім не схожий на Аполона.