Білий кінь Шептало4. Як Шептало ставиться до конюха Степана?5. Чому Шептало вирвався й утік на волю?6. Що вплинуло на його рішення повернутися до стайні?7. Що Шептало зробив перед своїм поверненням?​

Аналіз вірша Максима Рильського “Молюсь і вірю…”

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: філософська.

Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту.

Віршовий розмір: ямб.

Вірою, надією, оптимізмом сповнені поетичні рядки вірша М. Рильського «Молюсь і вірю…». Голуби в небі, дзвінкий сміх коханої людини поруч, вітер, простір, води — хіба це не щастя? Ліричний герой упевнений у собі, світ він уже називає своїм дитям і готовий жити, поки «дозволить дух життя». Бог, природа й він сам виступають єдиним, гармонійним цілим, і нам передається оця бадьорість, цей оптимізм молодого поета.

Про твір: вірш сповнений молодечого оптимізму, кожен рядок наснажений світлими тонами, ліричний герой клянеться, що буде жити, доки дозволить йому «дух життя». Підсилюють світлі відчуття життя пейзажні штрихи: «грає вітер», «голуби ясної вроди черкають неба бере­ги». Анафори, риторичні звертання й оклики, інверсії, епітети — це той арсенал художніх засобів, якими щедро наснажив поезію М. Рильський.

Объяснение:

Ця фантастична казка приховує сакральні знання, куди важливіші та глибші ніж томи всілякої макулатури, призначення якої – заплутування людей у лабіринтах розуму без мудрості та віри без енергії любові.

Отже, в дужках переказ сюжету, а без них – просто дилетантська спроба тлумачення.

[Царем був Жайворонок – птах, а царицею – Миша. І мали вони спільне поле, яке вирішили засіяти пшеницею. Коли почали ділити врожай, то одне зернятко залишилося. Миша запропонувала його перекусити навпіл, а сама сховала в собі в нірку.]

Жайворонок – символ весни, “божа пташка”, “духовна” складова людини. Верхній світ на Дереві Життя. Миша – давній хнотичний, земний символ, відноситься “диявольських”.

Нижній світ на Дереві Життя. Отже, чоловіче, “духовне” начало разом із жіночим, земним-підземним, поєдналися через спільну дію – засіяли поле – людську душу.

Проте, гармонії у тій душі не вийшло. Точніше – ймовірно, що би її вдалося досягнути, але “земне” начало “схитрило”, перетягнувши на свій бік дрібоньку частинку – зернинку з поля, а “небесне” обурилося: