Провод внутри предохранителя тарируется по максимальному току (при превышении значения которого предохранитель перегорает И по времени срабатывания предохранителя. При замене проводника в предохранителе на более толстый или несколько тонких проводов, мы не знаем на какой защитный ток будет срабатывать наш предохранитель и с какой скоростью. Это недопустимо, так как вместо защиты по току можем получить возгорание проводов или потребителей подключенных в цепь с предохранителем.

Планетник – головний герой однойменного оповідання Б. Харчука. Це маленький хлопчик, який ходив іще безштаньком. Він, закутаний у невеличку хустинку, кінчики якої були запущені під пахви, в сорочку із довгими полами і закасаними рукавами, в личаках, що були намотані до колін, дуже скидався на дівчинку. Білі пасма волосся спадали на плечі Планетника і обрамляли його зігріте соромливістю та щирістю обличчя. У його синіх, глибоких, як озеро, очах гармонійно поєднувалися мрійність і розум. В них світилася мовчазна, лагідна душа хлопчика.У виразі обличчя Планетника вгадувалася чуйність, напружена увага, сторожкість до оточуючих запахів і звуків. У душі хлопчика жили невтомна жадоба пізнання безмежного світу і велика цікавість до всього, що відбувалося навколо нього. Планетник з любов’ю і пошаною ставився до природи і людей.На жаль, селянські діти не розуміли Планетника і тому не любили його, навіть «проганяли, кривляли, кидали у нього камінці». Тому й залишався цей дивний хлопчик самотнім, тому і проводив він увесь свій час наодинці з природою, тому і навчився розуміти природу як ніхто інший. Він старався обережно ходити по траві і не товкти її зайвий раз, він ніколи не ламав гілля і не зривав листя, адже він був впевнений, що усе живе на землі для чогось призначене. А найбільшою мрією Планетника була мрія посіяти що-небудь самому і побачити, як воно сходе. Коли Планетник підріс, мати дозволила йому пересадити нарцис. Хлопчик з великою обережністю викопав цю квітку і пересадив її у землю коло маминої грядки, «не пошкодивши жодного корінчика».Планетник дуже любив посидіти на березі річки, навіть просто так, без вудки, хоча хлопчик дуже гарно вмів плести вудки з кінського волосся. Він вмів руками ловити рибу, а раків витягувати ногами. Планетник був скромним, лагідним, мрійливим, спритним, цілеспрямованим, допитливим, чуйним, наполегливим, чемним, працьовитим і добрим хлопчиком. Його доброта проявляється у всіх його вчинках, у прагненні до людям, у вмінні оберігати і цінувати природу. Я вважаю, що для Планетника головним у житті була любов до праці і людини, любов до природи і прагнення робити добро, надавати безкорисливу до прагнення жити «у згоді з людьми, з усім…».З до незвичайного образу головного героя оповідання Б. Харчуку вдалося нагадати нам при почуття поваги до людей, любов до природи та її краси, про обов’язок робити добрі справи і не вимагати за це винагороди. Ця незвичайна повість-притча сповнена мотивами уславлення працьовитості, щирості, чуйності, відповідальності за доручену справу, а також засудженням егоїзму, зла і жаги до багатства. Повість «Планетник» вчить кожного з нас бережливо ставитися до багатств та краси природи, з дитинства прищеплювати собі риси, які у майбутньому до стати гідною поваги людиною.

Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — особливий б художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні сатира — твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об'єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати і зрадники, явища, які не відповідають естетичному ідеалові. У сатиричних творах широко використовується художня гіперболізація, яка є основою сатиричної типізації, шарж, гротеск. Сатира зародилася в усній народній творчості. Високого рівня досягла в літературі античних часів (Аристофан, Петроній, Лукіан). Розквіт сатири в західноєвропейській літературі пов'язаний з іменами Дж. Бокаччо, Ф. Рабле, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Свіфта, Вольтера, Г. Гейне, В. Теккерея, А. Франса, Марка Твена, Б. Шоу, Г. Манна, Я. Гашека та ін. З-поміж українських письменників — Іван Вишенський, Григорій Сковорода, І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гребінка, Л. Глібов, Т. Шевченко, І, Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, Лесь Мартович, В. Самійленко, Остап Вишня, В. Винниченко, В. Чечвянський, О. Чорногуз та ін. (Літературознавчий словник-довідник /Р.Т. Гром'як, ЮЛ. Ковалів та ін. — К: ВЦ «Академія», 1997).

Сатира використовується з метою викриття серйозних особи-апісних та суспільних вад, до яких народ ставиться з непримиренністю. Серед недоліків людського характеру це — підлість, підступність, зрадництво, захланність, лицемірство та ін.; з-поміж явищ суспільного життя — підлабузництво, підкупність, хабарництво, деспотизм тощо. Сатирично висміюються несправедливі судді, немилосердні пани, бездушні чиновники, неправедні священнослужителі.