Укажіть, зі скількох частин складаються подані складні речення Вечірнє небо світиться красою і соняхи гудуть… 2. Мені треба працювати і працювати і ця праця має стати щастям моїм і покликанням. 3. Він пострибає і злякається й почне плакати. 4. Сонце вже сховалося зі сходу наповзають тихі сутінки рівно куриться димок на погоду. 5. Ось і хата дядька Себастіяна на ній темніє велике гніздо зверху в ньому живуть лелеки під низом – горобці. 6. На клумбі цвіли жоржини чорнобривці пахло прив’ялим духом полину.

Українська література завжди була тісно
пов’язана з національним буттям народу.
Особливо міцніли ці зв’язки в революційну чи
перехідну добу, коли між новим та старим
точилася боротьба не на життя, а на смерть.
Йдеться про першу третину XX століття. Тоді
гостро постали проблеми гуманізму, сенсу
життя людини, свободи, прогресу і
справедливості. У пореволюційні роки
культура українського народу, мова якого в
Російській імперії протягом кількох століть
зазнавала жорстоких заборон, забуяла
суцвіттям мистецьких талантів. Відбувся
переворот в естетичній свідомості й художній
культурі. Українська література стає
модерною за змістом і формами, впевнено
крокує під гаслами духовного оновлення й
національного відродження.
Естетична стратегія. Письменники, що
сповідували самодостатність мистецтва,
розуміючи його як естетичний феномен,
прагнули піднести українську літературу до
європейського рівня. Створивши творчу студію
«Урбіно» (від назви міста, де народився
славетний основоположник європейського
Ренесансу Рафаель), Микола Хвильовий
перекинув місток між українським
відродженням 20-х років XX століття й
італійським початку XVI століття.
Діячі національного відродження шукали нових
стилів, манер та форм творчості, відкидали
кайдани нормативності й консерватизму.
Принцип розмаїтості став у 20-х роках не
тільки гаслом, а й реальним фактом.
Неокласики, наприклад, культивували
класичну форму поезії, проте наповнену
модерним мисленням, тоді як Михайль
Семенко і Валер’ян Поліщук — вільну, верлібр.
Митці заперечували натуралізм і
народницький реалізм, прагнули наповнити
мистецтво слова філософською глибиною, що
мало піднести літературу на нові ідейно-
мистецькі вершини.
Літературні угруповання. В жоден період історії
розвитку мистецтва слова літературний процес
не був таким складним і динамічним, як у 20-
і роки. Характерною ознакою його була поява
різноманітних літературних груп та організацій,
які так чи інакше виражали проблеми своєї
доби. Митці об’єднувалися за спільними
світовідчуттями, естетичними принципами та
певною політичною платформою. Частина
письменників прагнула розв’язати соціальні й
національні питання, інша — зосереджувала
увагу на естетичних проблемах. У бурхливому
літературному житті 20-х років окреслюються
такі літературні організації, як «Гарт» (спілка
пролетарських письменників), «Плуг» (спілка
селянських письменників), «Молодняк» (спілка
молодих письменників), «АСПИС» (Асоціація
письменників), «Ланка», «МАРС» (Майстерня
революційного слова), «ВАПЛІТЕ» (Вільна
академія пролетарської літератури),
«Авангард», «Нова генерація» тощо. Ці
угруповання утверджували модерністські
стильові напрями.
Символістські групи. Як ви вже знаєте з 10
класу, символісти прагнули висловити
індивідуальний емоційний досвід за
до символізованої мови. Вони
заглиблювалися у внутрішній, ірраціональний
світ, розкриваючи таємниці людського «Я» за
до метафор та образів-символів.
Важливу роль відводили милозвучності,
кольору, відтінкам, дбайливо дібраним
словам, спроможним відтворити прихований
внутрішній світ.
У Києві 1918 року символісти заснували школу
«Біла студія», видали збірник «Літературно-
критичний альманах». Його редактором був
поет-символіст Яків Савченко. Тут
оприлюднили свої твори Павло Тичина, Павло
Савченко, Яків Савченко, Олекса Слісаренко,
Дмитро Загул, Микола Терещенко. У цьому ж
році символісти утворили групу
«Музагет» (Музагет — грецький епітет
Аполлона й Діоніса як проводирів муз) й
видали однойменний альманах. Естетичну
платформу виклав Юрій Іванів-Меженко у
програмній статті «Творчість індивідуума і
колектив», у якій стверджував: «Творчий
індивідуум тільки тоді може творити, коли
визнає себе вищою істотою над загалом» і не
підлягає колективові, хоча й відчуває з ним
свою національну спорідненість. Це типово
модерністська концепція мистецтва.
Символісти групи «Гроно» видали альманахи
«Гроно» (1920), «Вир революції» (1922).
Футуристські угруповання. Футуризм (латин,
futurum — майбутнє) був відгалуженням
модернізму, ставши одним із напрямів
авангардизму. Його представники заявляли,
що творять «мистецтво майбутнього»,
заперечуючи його суспільну функцію та
ідейний намір митця.
Міжпредметні паралелі.
Маніфест футуристів склав італійський поет
Філіппо Марінетті, оприлюднивши його у
паризькій газеті «Фігаро» 1909 року. Він
заперечував класичну спадщину, закликав
митців порвати з традиціями, стверджуючи,
що нова доба вимагає створення нового і типу
людини, позбавленої моральних страждань,
ніжності, любові. Такі ідеї підхопили француз
Гійом Аполлінер, росіяни Володимир
Маяковський, Ігор Северянін, Велімир
Хлєбніков, українець Михайль Семенко та інші.

        Слово милосердя складається з двох частин — милість і серце, тобто зробити милість серця. Як просто звучить і як часом важко буває це зробити. Особливо зараз і особливо молоді. Ні, не всім, але багатьом.

Адже наскільки легше пройти, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. Адже дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. Здавалося б дрібниця, але часом це рятує від самогубства або іншого необдуманого вчинку. І найбільше, на мою думку, в цій до потребують старше покоління і підлітки.

Старики, тому що зараз, вони по правді кажучи не потрібні нікому — ні сім’ї, ні державі. І згадують про них, або перед Днем Перемоги небудь перед виборами дають подарунки (подачки), отримують голосу і все.

Але старшим людям потрібна увага, маленьке але щодня, потрібно спілкування, потрібно співчуття. Не обов’язково гроші давати або подарунки (хоча це теж не завадить), а просто дати зрозуміти людині що він теж значимий, важливий і його мудрість-це життєвий досвід, який завжди знадобиться. Адже ще великий Лев Толстой казав, що милосердя полягає не стільки в речовий до скільки в духовній підтримці ближнього. Духовна ж підтримка перш за все не в засудженні ближнього, а в пошані його людської гідності.

Підліткам, я так вважаю, теж потрібне розуміння і підтримка. Вони ще не сформувалися як особистість, всередині киплять гормональні перебудови і що з ними буде далі — незрозуміло. Дуже важливо про це пам’ятати батькам і вчителям, адже незважаючи на всю крутизну і незалежність, всередині вони дуже вразливі і уразливі. І ще хочеться сказати що милосердю, неосудно, розумінню і співчуття потрібно вчити з дитинства і вчити особистим прикладом.

Адже якщо тато постійно поступається місцем у транспорті, допомагає сусідці донести сумки, дитина не залишиться осторонь. Він в майбутньому не пройде повз чужого горя і завжди постарається до будь то літня людина або травмовану тварину.

У житті трапляється всяке і кожен може потрапити у скрутне становище. Головне не дорікати і судити, а постаратися зрозуміти і сказати підбадьорюючі слово — ось це і буде милосердя, розуміння і співчуття тому, хто серцю милий.