Чи принесло вбивство дракона мир і спокій у князівство

Ні.

Король і далі буде жити за встановленими правилами, але буде сумувати за драконом, адже не буде з ким поговорити.  

Объяснение:

ответ: Нажаль ні. - Я казав:зло не від. нього...Воно в нас самих.

Объяснение:

Наступила долгожданная перемена: февраль на календаре сменился первым весенним месяцем - мартом. А это значит, что пришёл конец снежным и суровым бурям, скоро можно будет забыть о морозах и порадоваться наступающей весне.

    Улица ещё полна сугробов, но это ненадолго. Робкие поначалу лучики солнца скоро войдут в полную силу и растопят снег. По улицам, звеня, побегут весёлые ручьи, предвестники пробуждения природы.

    Очнётся ото сна лес, расправят свои ветви деревья. Белое снежное покрывало, которым зима укрыла природу, исчезнет под жаркими солнечными лучами. Дольше всего снег сохранится в низинах и оврагах, однако и туда рано или поздно доберётся солнышко. Совсем немного времени пройдёт - а от зимы не останется и следа.

    Вот уже и сейчас, в самом начале весны, из-под ставшего прозрачным снега, выглядывает чёрная земля. Через некоторое время она проснётся окончательно. И вскоре оденет свой зелёный наряд, окончательно украсившись и приготовившись к встрече тепла.

    Сейчас ещё пока что тихо, но в самом ближайшем времени из дальних тёплых стран на родину вернутся перелётные птицы. Своим весёлым щебетом они огласят окрестности, тем самым приблизив и поторопив наступление весны.

    Юный март взбодрится, умывшись талой водой и достанет припасённые у него яркие весенние краски. Потеплеет солнце, зелень первых травинок привлечёт к себе внимание. Из-под снега появятся робкие подснежники - совсем ещё крошечные и хрупкие. Постепенно, набравшись сил, они расцветут и станет окончательно ясно: наступила весна.

 

    Очнётся ото сна и верба, которая подарит природе свой "снег". Но в отличие от обычных, вербные "снежки" не будут холодными. Пушистые и тёплые, они вбирают в себя всю нежность наступающего времени года, чтобы поделиться ею со всеми.

    Пробудившаяся природа встряхнётся и начнёт деятельно готовиться к тому, чтобы жить и радоваться теплу ближайшие несколько месяцев. Сбросят с себя сонное оцепенение насекомые и птицы. Звери, почувствовавшие потепление, также выйдут из своих убежищ.

    Нужно только совсем немного подождать - и молодая весна заявит о своих правах. Мрачные ныне леса оденутся в зелёную листву и на их ветвях птицы будут петь песни и вить гнёзда. И пускай сейчас снег ещё остаётся повсюду - это ненадолго. Молодой и звонкий март справится со своей задачей. И первые предвестники тёплого времени года оповестят природу о переменах. Быстрые ручьи, звеня и переливаясь будут разносить радостную весть: "Весна идёт! Весне дорогу!".

Злам XVIII—-XIX ст. позначився появою нового літературного напряму — ро­мантизму. Він приніс із собою і нового героя: мрійника, ідеаліста, що переживає тяжке розчарування, самотнього мандрівника, вигнанця. Романтичний герой зда­тен на глибокі почуття, душевні поривання, палкі пристрасті. Всі ці риси нового героя знайшли яскраве втілення у поезіях німецького романтика Г. Гейне.

Світову славу Г. Гейне принесла збірка «Книга пісень» (1827), до якої ввійшли вірші 1816—1827 pp. Вона складається з чотирьох циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Повернення на батьківщину» та «Північне море», окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з «Подорожі на Гарц». Але це не було механічним об'єднанням створених раніше циклів. Поет так розмістив матеріал, шо вийшов продуманий, побудований за чітким планом твір про трагедію зако­ханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії.

Ліричний герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі. Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому «троянди немов неживі», «фіалки такі мовчазні», пісня жайворонка у блакиті «гірко дзвенить», сонце — «холодне», земля — «пустельна» і «сіра, мов труна».

Сльози милої викликають у ліричного героя гострий душевний біль.

І я навколішки упав, На сльози ті дивився, Ті білі руки цілував І гірких сліз напився.

Найчастіше почуття несе йому лише «жуть-тугу навісну», що «палить душу й тіло».

Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає «стару, але вічно нову історію». Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям. Страждання перехо­дять у світлий смуток:

Вмирають люди, і роки Минають один за одним, Але не вмирає кохання, Що в серці живе моїм.

Ліричний герой Гейне тонко відчуває красу природи. Сили природи — його друзі. Він готовий взяти вітра посередником у своїх любовних зізнаннях:

Хотів би я в слово єдине Вмістити всю душу смутну, Віддать його вільному вітру — Нехай би одніс вдалину.

Нехай би печаль в отім слові До тебе моя попливла, Щоб ти її кожну хвилину Почути, кохана, могла.

Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його ото­чує ненависне йому «порядне товариство»:

Білі глянцеві манжети, Чорні фраки і панчохи, Ніжна мова, поцілунки, — Ох, коли б їм серця трохи!

Серця в груди, і в те серце — і любові, і страждання. Ох, мене вбиває щебет Про фальшивий біль кохання.

із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній ст.ихії, там «зітхають віль­но груди».

У третьому циклі «Книги пісень» Гейне використовує традиційний для роман­тиків мотив подорожі. Змучений нерозділеним коханням, герой шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повернувшись до рідного міста, де колись уперше покохав, герой дивиться на все по-новому.

Ніч тиха, eq вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила. Її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була.

Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони.

«Книга пісень» Г. Гейне — визначне явище не лише в німецькій, а й у світо­вій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів. Невеличкі за розміром поезії з «Книги пісень» надзвичайно глибокі за змістом, образні й ме­лодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати лірич­ному герою Гейне